Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Відповідь на це запитання потребує повернення до минулого, до давньої работоргової практики. Коли якийсь російський «оґранічєнний контінґєнт» виправлявся з Владіміра, Мурома чи Суздаля до європейської тайги та натрапляв на фінське селище, треба було з’ясувати його склад: на який опір можна розраховувати та скільки там, як поталанить, можна захопити «жівого товара» (термін теж, суто російський), усіх категорій, – рабов, рабинь, рабят та рабенков? От, на те він і потрібний, отой четвертий «язик». Про це пригадують і середньовічні автори. Бо в цій справі – «взять языка», росіяни – кажуть, і досі неперевершені: генетичне!
Чотири різних значення має в російській мові й слово «мир». Нагадаємо, про всякий випадок, що полісемантизм – то свідоцтво нерозвиненості мови; так, принаймні, вважається.
Цікавою є й російська назва крамниці – «лавка». Старий естонський корінь «лава» позначає щось поперечне, на чому можна сидіти, або по чому можна перейти через невелику річку. Але, звідки ж у російській мові побралося її друге значення (знову – полісемантизм)? По це звернемося до російського ж історика:
Уже в X–XI ст. челядь складала головну статтю російського вивозу на чорноморські та волзько-каспійські ринки. Руський купець того часу всюди незмінно з’являвся з головним своїм товаром, з челяддю. Східні письменники X ст. у живій картині малюють нам руського купця, що торгує челяддю на Волзі; вивантажившись він розставляв на волзьких базарах, у містах Болгарі та Ітілі, свої лавки, на котрих розсаджував живий товар – рабинь. З тим же товаром з’являвся він і в Константинополі.
(В. М. Ключевский, Сочинения, Москва, 1956, т. 1, с.275)
«Челядь» теж є займанням у інших. Мадярською мовою «чалод» – родина, а вже «челейд» – то прислуга. Бачите, наче соромилися ще називати рабів просто рабами. Лавка, як бачимо, тоді вичерпувала всі знаряддя російської торгівлі, отже, нема й нічого дивного, що згодом назва перейшла й на будь-яку крамницю. Набула ще й узагальненої семантики.
Українська мова – не надто вишукана, як і сусідська польська, багато чого в ній є, але… обмаль поганих слів. Коли полякові або українцеві потрібно добре вилаятись – він переходить на російську, щедру на лайки. Бо вона, ця мова, не лише просякнута работорговим мисленням, а характерна й своїм найширшим та динамічним, так би мовити, емоційним розмахом. Від чогось гранично улесливого, на зразок – «…подлый раб Твой Ивашка всенижайше челом бьет…» та по дослівно знищувальні форми. Наслідки тієї універсальної полярності «раб–ґосподін», яка визначає російське життя та ментальність вже більше восьми століть.
Всі якості людини набувають в цій мові як набундючено величальної, так і беззастережно осудливої форми; навіть – самі незаперечні. Ніби «добрый» – то завжди добрий, але… треба ж, щоб і осудити можна. Пам’ятаю, з цим билися та борикалися вже за совєцьких часів. Та як полегшено зітхнули, коли щось знайшли тут. Хоч і кволеньке, але ж осудливе: «добрєнький».
Бо, здрібнення (будь-яке) є в російській мові ознакою слабості, а значить і несерйозне, осудливе. Бо работоргове суспільство побудоване на силі й тільки на силі: хто герої російського епосу? – «боґатирі». А хто вони: розумні, спритні, зграбні чи може високоморальні? – та ні, сильні; тільки й єдино. «Раззудись плечо, размахнись рука!» – ото й усе. Більше, аж нічогісінько за душею немає. Погляньте лише на отих васнєцовських опудал – і ви все зрозумієте. Віддавна в Росії поважали, єдино, – силу, не розум чи щось там інше. А тому навіть про того, хто зробив наукове відкриття – скажуть тільки, – «силен мужик!» ніколи не скажуть – «умен!» Розумного побережуть для черги, щоб своєчасно поставити на місце: «ішь, какой умний виіскался, а єщє очкі надєл!» (можна – і «шляпу»). Одне слово, як у них кажуть: «Сіла єсть – ума нє надо!»; або так:
Коли силою можна взяти все, коли право сили є вищим правом, то безумовно, сильний не буде стримуватися перед слабим.
(С. М. Соловьев, История России с древн. врем., Москва. 1959, т.1, с.246)
Основою рабовласницького суспільства завжди є та буде сила, насильство та насильництво. А мова й ментальність, як учив світової слави український філолог О. Потебня, – нероздільні. Про це слід пам’ятати завжди та за будь-яких обставин. Не випадково, коли все більше заникає російське імперіалістичне панування, нам все більше нав’язують російську мову, істу скарбницю, як ми бачили, рабовласницької ідеології. Навіщо це робиться, можна легко збагнути, порівнявши розумовий та моральний рівень зросійщеного інтер-люмпена та людини будь-якої нації.
Не слід воювати з націями, воювати з культурами, але… Бувають виключення навіть із самих твердих правил, як це не прикро. Тут маємо – саме таке.
Отже, стережіться російської мови та створеної на ній культури – не з чистого бо вони джерела. Добре пам’ятайте про «московську отруту» нашого великого мислителя Дмитра Донцова, пам’ятайте про вічно актуальне – «Геть від Москви!» Миколи Хвильового.
Про все це на весь голос попереджають усі майже триста років нашого спілкування. Будь-якого, в тому числі – й культурного. Можливо, навіть – особливо – культурного.
10. Арійський міт
Перший та вихідний для послідовників різновид, зразок арійського міту, був складений наприкінці XIX ст. та на початку XX ст. в Німеччині. Удала війна проти Франції 1870 та остаточне об’єднання Німеччини канцлером Отто фон Бісмарком (1815–1898), – створили в країні атмосферу національного натхнення. Побічним продуктом якого стали певні міти, започатковані німецькими письменниками та істориками. Вони були виником, з одного боку, щирого бажання зрозуміти глибини національного характеру, з другого ж стали очевидною реакцією інтелектуальних кіл на появу «мас» та соціалізму, що їх інтереси очолив. «Масам» протиставлявся національно свідомий нарід. А до того соціалізм іще відверто пов’язувано зі світовим жидівством.
Велику роль у становленні націоналізму, що хутко еволюціонував до расизму, відіграли книги англійця Гоустона Стюарта Чемберлена «Основи XIX ст.» (1899) та «Арійське сприйняття світу» (1906).
На їх засадах національна ідея хутко підвищується до рівня всесвітнього месіанства та ідеї вибраного народу, який протиставляється всім іншим, нижчим расам та народам. Витвір групи інтелектуалів – штучно поширюється, засобами пропаганди, до масштабів народної ідеології; народжується арійський міт. Все рідне, ґерманське,
