Велика історія України - Микола Голубець

Дня 2 травня 1848 р. в консисторській салі святоюрських забудувань у Львові зібралася вперше «Головна Руська Рада». Молодший товариш Маркіяна Шашкевича - Микола Устиянович прочитав «Згадку за Маркіяна Шашкевича», після чого крилошанин Куземський поінформував зібраних про завдання Ради та дороги й засоби для національної праці й боротьби, що їх отвирала перед галицькими українцями конституція. Реферат про політичне положення виголосив парох петро-павлівської церкви о. Іван Жуківський. По рефераті забрав слово насланий поляками агітатор Сускі. Поки він говорив про вигляди польсько-української згоди, серед зібраних панував сякий-такий спокій. Та коли він заговорив про віднову Польщі в межах зперед 1772 р., на салі закипіло; поляки мусіли покинути зібрання.

По виході поляків, обрано 30 постійних членів Ради, до якої рішено запросити й перемиського владику Яхимовича. Крім цього рішено проголосити відозву до українського народу Галицької Землі, яку й зредаговано на тайному засіданню Ради з дня 10 травня.

«Будьмо народом!»

«Ми галицькі українці - читаємо в відозві - належимо до великого українського народу, що одною говорить мовою і 15 мільйонів виносить, з яких півтретя мільйона Землю Галицьку заселює. Наш народ був колись самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами в Европі, мав свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних володарів, одним словом: був у добробуті і силі. Через непривітні умови й політичні нещастя, розпався наш великий народ, стратив свою самостійність і прийшов під чужу владу. Такі нещастя склонили з часом багато можних панів відступити від обряду батьків своїх, а з ними виректися української мови й відцуратися свого народу; але та зміна обряду не могла перемінити національности, а українська кров не перестала плисти в їхніх жилах».

Але тепер, коли для всіх блиснуло сонце волі, «пробудився і наш український лев і гарне нам ворожить майбутнє. Встаньте братя, але не до звади й незгоди! Будьмо тим, чим бути можемо, будьмо - Народом!»

«Перепоєні почуванням національности - читаємо в продовженні відозви, - в цьому наміренні ми зібралися й працюватимем у такий спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберігати віру й поставити наш обряд і права наших священиків і церкви нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність у всіх напрямках: досконаленням нашої мови, заведенням їх у школах вищих і низших, видаванням часописів, утримуванням звязків як з нашими так і чужими письменниками, що належать до словянського племени, поширенням добрих та корисних книжок в українській мові,,та усильним змаганням завести нашу мову в усіх публичних установах і т. п.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати потреби нашого народу й шукати способів на поправу його життя, на конституційному шляху, а наші права, постійно й непохитно будемо боронити перед усякою напастю й зневагою». А все те, очевидно, проходитиме в тому сильному переконанні, що тільки «під охороною Австрії можуть скріпитися й розвинути наші права й національність»…

На зразок «Головної Руської Ради» почали повставати Окружні Ради по більших галицьких містах. Були вони експозитурами львівської централі, а деякі, за почином станиславівської, завели доволі інтензивну вічеву й пропагандистичну акцію. На вічах пояснювано конституцію, поучувано народ про ціль і засоби культурно-освітньої праці, при чому головний натиск покладено на параліжування польської повстанчої агітації серед українських мас.

«Руский Собор»

В противагу Головній Руській Раді заснували поляки «Руский Собор», у якому почали прикидатися українцями нащадки колись українських родів, як Пузини, Дідушицькі, Отецькі, Шумлянські, Голіївські й інші. Їх речником став збирач українських пісень, а позатим польський патріот і конспіратор Каспер Цєнглєвіч. На першому засіданні «Собору», дня 15 червня 1848 р. виголосив Юлій Горошкевич промову, в якій сказав між іншими: «Українці, поляки, вірмени й жиди повинні станути проти уряду й короля й у такій силі підтримати свої домагання. Впала Польща через гноблення совісти і свобід Руси, впаде українська справа, коли неприхильно й вороже стане супроти природженої націо-нальности».

Органом «Руского Собору» стався друкований кирилицею й латинкою «Дневник Руский», що його появилося всього 9 чисел (від 30.VІІІ. до 24. X. 1848 р.) під редакцією… колишнього члена «Руської Трійці» - Івана Вагилевича. Той битий злиднями чоловік, заманений візією польсько-українського братання, а може й грішми (на випадок упадку «Дневника» йому обіцяли 600 ринських досмертної ренти), кинув свої душпастирські обовязки, згодом навіть перейшов на протестантизм, та вислугуючись до кінця життя полякам, помер у злиднях (1866 р.)

«Зоря Галицкая»

Заки можна було приступити до видавання «Пчели Галицкої», що на неї мала вже львівська Ставропігія дозвіл губернії, умови національно-політичного життя Галичини змінилися, мов у калейдоскопі. Під подихом революції прийшла конституція, а з нею прийшла свобода слова й друку. Місце літературно-наукової «Пчели Галицкої» зайняла тепер політична «Зоря Галицкая». Перше її число появилося 15 травня 1848 р. а до кінця того року появилося 33 числа. Наклад доходив до 4.000 примірників, з чого 2.100 припадало на львівську, 1.200 на перемиську дієцезію, а 250 прим. на Буковину. Редактором часопису був молодий правник Антін Павенцький, видавцем львівська Ставропігія.

Словянський Зїзд у Празі

Дня 1 травня 1848 р. появилася в Празі відозва, що закликала представників усіх словянських народів Австрії на всесловянський зїзд до Праги. Запросини на зїзд прочитано на одному з чергових засідань Головної Руської Ради, що вислала своїми представниками до Праги - заступника голови Ради - Івана Борисикевича, перемиського крилошанина Григорія Гинилевича та укінченого богослова Олексу Заклинського. Своїм представникам доручила Рада підкреслити на зїзді національну окремішність українського народу та його змагання до самостійности.

Дня 31 травня зібралося в Празі 340 представників австрійської Словянщини, при чому з самої Галичини виїхало аж 61 делєгатів. Праці зїзду почалися дня 2 червня богослуженням при вівтарі св. Кирила і Методія; предсідником зїзду обрано чеського історика Паляцкого, його заступником поляка кн. Юрія Любомирського. Між промовцями на інавгураційному зібранню найшовся й українець Борисикевич. Він говорив, що хоч дотепер не було українців навіть на папері, але вони тепер, розбуджені подихом Весни Народів, нарівні з іншими словянами домагаються права на самоозначення, а від решти братів-словян вимагають запоруки своєї повної самостійности й волі.

Зїзд поділився на секції; третю з черги створили українці й поляки під проводом польського письменника Карла Лібельта, якого заступником був українець Гинилевич. Українці висунули тезу поділу Галичини на польську й українську, але проти того виступили пиляки й привезені ними українці-ренегати з «Руского Собору». Остаточно, за посередництвом чехів і москаля Бакуніна, вдалося дійти до устійнення компромісової петиції. В ній домагалися поляки й українці