Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Можна створити велику повість тільки про подвиг села Квіток, що за п’ятнадцять кілометрів від Корсуня-Шевченківського. Це село давніх славних традицій, воно хоробро виступало проти німецьких окупантів ще в громадянську війну. Тут виник перший у цих місцях сільський партійний осередок, був створений перший колгосп.

У Квітки увійшла одна з наших частин, яка повинна була затримати значні сили ворога, що проривалися на південь. Одразу всі, хто міг тримати зброю — 500 чоловік, взялися за неї. А жінки, старики, підлітки, допомагаючи військам, споруджували оборонні укріплення.

Почалися бої. Ворог спершу потіснив захисників села, палив їх хати. Але квітчани разом з бійцями стійко трималися. Місцевий житель Іван Масло першим підбив фашистський танк. Відзначилися й інші. Поступово добровольці набували бойового досвіду. Вигнавши фашистів з Квіток і сусідніх сіл, вони пішли з частиною в нові бої.

Немало героїв дала і Шендерівка. Її житель М. Усенко провів наші танки у ворожий тил. Г. Глущенко й І. Сінько, за дорученням нашого командування, ходили в розвідку в село Хильки. Вони ж вивели з оточення групу наших бійців, а під час боїв за Шендерівку кілька днів підвозили на передову продовольство.

Мужньо воювали в тилу ворога місцеві партизанські загони.

Шевченкове, колишня Кирилівка,— велике село.

Сивий дід, один із нащадків великого поета і доглядач музею його пам’яті, Терентій Трохимович Шевченко показав воїнам, які вступили в село, книгу відгуків. Він ховав її протягом усієї окупації. Останній запис: «Ми повернемось, Тарасе Григоровичу!» — зробив у 1941 році українець капітан Борисенко. Командир стрілецької роти, яка визволила село, росіянин, написав: «Повернулися! Лейтенант Жданов. Січень 1944 р.».

Я прибув у Шевченкове, коли біля сільради розпочався мітинг. Оголосили, що приїхав член Військової ради фронту. Терентій Трохимович і одна з жінок (здається, це була В. С. Похиленко) піднесли мені на блюді хліб-сіль і яблука. Розцілувавшись з ними, я спитав:

— Як вдалося вам зберегти яблука?

— А ми чекали вас. Знали, що прийдете, і закопали ці яблука в землю. Прийміть же від усього серця дарунки нашої землі української.

І так скрізь, на всьому нашому бойовому шляху.

Корсунь-Шевченківська операція закінчилася вранці 17 лютого. О 22 годині я був на командному пункті фронту. Черговий офіцер штабу доповів І. С. Конєву, що його викликає Верховний Головнокомандуючий Й. В. Сталін. Іван Степанович підійшов до апарата:

— Біля проводу командуючий фронтом генерал армії Конєв.

Дальшу розмову наводжу по пам’яті:

Ставка: Поздоровляю Вас, товаришу маршал, з видатною перемогою!

Конєв (гадаючи, що його так титуловано помилково, повторив):

— Доповідає генерал армії...

Ставка: Товаришу маршал! (Роблячи наголос на останньому слові, перебив його Верховний Головнокомандуючий). Поздоровляю всіх вас і війська фронту з великою, чудовою перемогою. Розкажіть про підсумки операції.

Уважно вислухавши повідомлення Івана Степановича, Верховний Головнокомандуючий задав йому нове запитання:

— Скажіть, товаришу Конєв, а в чому саме секрет успіху? Адже у вас на Дніпрі повторилося те, що й на Волзі.

Конєв: Успіх завойовано нашим радянським військовим мистецтвом, зрослим бойовим досвідом командного та політичного складу, героїзмом і мужністю наших воїнів...

Ставка: А ще чим? Що найбільш характерне в операції, на Вашу думку?

Іван Степанович глянув на мене, а я показав йому на плечі. Він одразу мене зрозумів.

Конєв: Величезна допомога народу нашим військам! У найважчі хвилини люди на своїх плечах підносили нам боєприпаси, витягали з багна машини, гармати...

Ставка: Велике спасибі повинні сказати ми нашим людям, вони все роблять в ім’я перемоги.

Після хуртовини, яка лютувала в ніч завершення операції, одразу різко потеплішало.

Війська — на короткому відпочинку. А для командування, штабів фронту й армій настали нові турботи: незабаром має розпочатись ще значніша бойова операція. Шлях до неї проклала перемога під Корсунем-Шевченківським.

Але були у нас ще й інші турботи. Всюди, де проходили наші війська, вони сприяли, допомагали відродженню мирного життя. Почалося це ще під час боїв літом і восени минулого року на Лівобережній Україні. Ми захопили тоді багато ешелонів з хлібом, підготовлених для відправки до Німеччини. Вдалося врятувати чимало зерна на зсипних пунктах, яке було підпалене фашистами під час відступу. Залишилось багато не обмолоченого хліба.

Про все це ми доповіли Центральному Комітету партії і уряду Радянської України, повідомили, яких вживаємо заходів для обмолоту, обліку та збереження зерна. Наші заходи дістали схвалення. У Дніпропетровську відбулася спеціальна нарада представників усіх Українських фронтів. За розпорядженням Державного Комітету Оборони було створено комісію, до складу якої ввійшли товариші А. І. Мікоян і Д. С. Коротченко. Вона визначала зернові ресурси, потреби армії та населення в