Українські традиції - Автор невідомий

В останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. А напередодні, в суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії – воскресив Лазаря, який уже чотири дні лежав у гробі. Більшість людей знало і ввірувало в чудо й чекало приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи. Начальники іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити їм, коли Він прибуде в Єрусалим.

Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь сказав учням своїм, що скоро почнуться його страждання. Ось Він разом з учнями вирушив до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до цього міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь сказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив'язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв'яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: «Нащо відв'язуєте?», відкажіть тому так: «Господь потребує його» (Лук. XIX, ЗО, 31).

Вони виконали його прохання і привели йому осля. Пославши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім'я Господнє! Цар Ізраїлів!»

Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він надто повільний і придатний лише для роботи в мирні часи. Коли цар повертався з військового походу, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали царя-завойовника, але Христос в'їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі.

Люди гадали, що Ісус Христос прямує до Єрусалима, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигуками, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?» Люди ж казали: «Це й є Ісус, Пророк з Назарету Галілейського». Коли Він наблизився і місто побачив, то заплакав за ним і сказав: «О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позаставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх»… (Лук. XIX, 41—44).

І ввійшов Він у храм і повиганяв торгашів, до них кажучи: «Дім Мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замишляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали Його.

У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємо Цвітну, або Вербну неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям.

У нас напровесні починають цвісти лише гілки верби. В інших країнах освячують гілки інших дерев.

Тропар свята: Запевняючи перед Твоїм стражданням загальне воскресіння з мертвих, Лазаря воскресив Ти, Христе Боже. Тому і ми, як діти, несучи ознаки перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: спасіння в небі, благословенний Той, Хто йде в Ім'я Господнє.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникь Вѣрбѣны». Згадує про вербу і Данило Поломник (1095—1103), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе многого по брегу Іорданову превисоко, яко вербіе есть и подобно». То були пальми, що нагадували нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилось після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Вперше навесні худобу виганяють на пасовисько свяченою вербою – «щоб нечисть не чіплялась до тварин». Більше того, кидають гілля свяченої верби на двір під час граду – «щоб град зупинився».

Свячену вербу разом з цілющими травами використовують у народній медицині для лікування від головного болю, пропасниці, ревматизму, гарячки.

Ісус являвся Своїм учням протягом сорока днів після Свого Воскресіння. Він оповідав їм про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. Коли одного разу Він був з ними, то промовив до них: «Ось я пошлю обітницю Отця Мого на вас; всі ж зоставайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитесь силою з неба» (Лук. XXIV, 49).

Вознесіння Господнє святкується Св. Церквою на сороковий день після Світлої Неділі, у четвер шостого тижня по Пасці.

У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Ісуса Христа.