Війна та міфи - Сергій Ігорович Грабовський

Ось так досягалася ця «непорушна єдність». І, до речі: навіть у квітні 1945 року сотні червоноармійців переходили на німецький бік — тільки для того, щоб померти зі зброєю в руках, б'ючись проти Сталіна.

Совєтський народ утратив на війні 26 мільйонів людей, тоді як Червона армія — 8 мільйонів. 668 тисяч 400 одиниць бойового складу, з них українців близько 1,5 мільйони.

«Прогресивні дослідники» ведуть мову про 11 мільйонів незворотних втрат на фронтах бойових дій — загинули, пропали безвісти, померли від ран. Отже, вояків-українців буде серед них десь близько 2 мільйонів.

Тим часом у Книзі пам'яті України названі прізвища близько 6 мільйонів вояків-українців, які загинули в різних арміях; на 5 мільйонів із них зібрані біографічні дані. Ясна річ, не всі вони були у Червоній армії, але більшість.

І з «СРСР загалом» непорядок. Уже в середині 1990-х у базі даних московського меморіального комплексу на Поклінній горі в Москві було зафіксовано дані про 19,5 мільйонів убитих, померлих і зниклих безвісти учасників бойових дій.

Так що справжні цифри втрат, і цивільного населення, і людей зі зброєю, мають бути значно більшими. А відтак правда про війну — значно страшнішою.

Можна продовжувати й далі, але головне, думаю, зрозуміло.

Система совєтських та неосовєтських воєнних і навколовоєнних соціальних міфів служить дуже актуальній політичній меті. А саме — ствердженню у масовій свідомості настанови, що існував і буде існувати «хороший», «правильний», «наш» тоталітаризм.

Вкотре для впливу на масову свідомість застосовується технологія, суть якої афористично висловлена свого часу Джорджем Орвелом: «Хто контролює минуле — той контролює майбутнє».

І, ясна річ, у ролі «хорошого», ледь не взірцевого, тоталітарного ладу виступає сталінізм. Хоча насправді Гітлер забезпечив німцям до війни незрівнянно більш стабільне й заможне життя, ніж Сталін. Щоправда, в обмін на найвищий у Європі показник добробут для середньостатистичної людини, перепрошую, середньостатистичного «істинного арійця», Гітлер забрав свободу…

…Та що залишиться нам, якщо міфи розвіються?

Чи не втратимо ми всі святині? Чи буде нам, ким пишатися? — Певен, що буде. Ми будемо пишатися тими мільйонами українців, хто пройшов війну й усупереч усьому зберіг у собі людське. Це і є справжні переможці — ті, хто не пустив у свої душі отруєні випари обох червонопрапорних режимів.

Один із цих режимів здох у травні 1945 року. Жаль, що не обидва.