Велика історія України - Микола Голубець

Перший розбір Польщі примусив схаменутися навіть засліплену у своїй «золотій вольности» шляхту. Дня 3 травня 1791 р. проголошено в Польщі нову конституцію, але вона не подобалася магнатам. Вони зорганізували т. зв. «торговицьку конфедерацію» й замісць рятувати батьківщину від остаточної заглади, віддали її в «опіку» Росії. Саме тоді закінчила Росія свою переможну війну з Туреччиною й ніщо не стояло їй на перешкоді зайняти Варшаву. Сойм, скликаний під охороною московських багнетів, скасував «травневу конституцію» й «відписав» Росії нову пайку земель - Київщину, Поділля, великий шмат Волині й дальшу частину Білоруси.

Та на тому ще не скінчилося. Коли в 1794 р. під проводом Тадея Костюшка, піднялося в Польщі повстання проти московського й пруського наїздника, окупантські армії розгромили повстанців і зайняли решту Польщі. Російські війська вмашерували до Варшави й Вильна. Москва, Прусія й Австрія поділилися землями Польщі без решти. Кінець Польщі, закріплений розділом її земель поміж Росію, Прусію й Австрію стався доконаним фактом. З карти Европи вичеркнуто Польщу як державу, українські землі розділено поміж Росію й Австрію. «Польща впала, тай нас роздавила» - як співав потім Шевченко. Під Австрією опинилися приборкані панщизняним ярмом, темні маси українського селянства з такимже малоосвіченим і заляканим духовенством, майже без міщанства, без шляхти й без інтелігентного проводу. Росія, обняла владу над такимиж масами українських селян-кріпаків, над якими віддала повну владу польському поміщицтву, московській, напливовій та українській, але обмосковленій аристократії. Щойно тепер досягла неволя народніх мас вершка свого насилення, щойно тепер могло здаватися, що «народня маса, придавлена кріпацькою неволею, мовчазна, нерухома, мертва, вже не встане, що вже прийшов останній кінець українському життю» (Грушевський).

Сталося, на щастя, інакше. Під попелом минулого, під цвіллю сучасного, таїлися здорові, могучі зерна народнього життя. Вони скільчилися й зазеленіли пишним руном національного відродження, як тільки розтаяли перші леди, як тільки по українських полях повіяв перший весняний легіт.

УСТРІЙ, ПОБУТ І КУЛЬТУРА ПОДНІПРІВЯ В XVII-XVIII СТ.

Подібно, як князь Володимир був творцем Великої Київської Держави, так гетьман Богдан Хмельницький, досягнувши блескучих успіхів у всенародньому повстанні 1648 року, накреслив межі й поклав підвалини устрою й духової та матеріальної культури Козацької Держави. Вік тієї держави був недовгий. Її світанок блиснув над Жовтими Водами а її вечір зайшов кривавою пурпурою під Полтавою, але перша, більш-менш трицятилітня доба її існування, від Хмельниччини до упадку Дорошенка (1676 р.) вспіла оформити нове політичне й культурне обличчя України.

В основу територіяльних меж Держави Богдана Хмельницького лягли його трактати з Польщею під Зборовом (1649) і під Білою Церквою. Автономна по формі, а суверенна по суті Україна обняла тоді цілу сучасну Чернигівщину й Полтавщину, на лівому, та Київщину, східне Поділля й частину Волині, на правому березі Дніпра. По зірванню з Польщею в 1654 р. Хмельницький приєднав іще до України частину Білоруси (Могилів, Чавси, Новий Бихів, Гомель) а в 1657 р. ще й Пинський повіт та східню частину Волині. В таких територіяльних межах прийшла Україна під московський протекторат і щойно польсько-московський мир в Андрусові, відділив від держави створеної Хмельницьким її правобічну частину. Тоді то Правобічна Україна вернула до Польщі на умовах зперед повстання 1648 р. але Лівобічна, прозвана Гетьманщиною, зберегла виїмковий державно-правний характер в складі московської імперії. Виходючи з переяславських «Статтей Богдана Хмельницького», Росія заключувала з кожночасним українським гетьманом окрему конституційну умову. В міру того, як Московщина вбивалася в силу і впливи на Україні, кожний черговий договір був ослабленням ваги попереднього: первісна суверенність її українського васаля звужувалася до чимраз тісніших прав автономної провінції. Особливо швидким ходом пішло обмежування прав України по андрусівському мирі. «Глухівські статті» Многогрішного (1669), «Конотопські» Самійловича (1672), «Коломацькі» Мазепи (1687) й нарешті «Рішительні Пункти» Апостола (1728) були наявними документами повільного, але послідовного «прибирання до рук» України. Всеж таки, аж до остаточного скасування гетьманства за Розумовського, була Україна окремим від Московщини державним організмом, з своїм гетьманом-володарем, власним військом, фінансами, судом і адміністрацією, а до 1686 р. й власною, незалежною від Москви, духовною єрархією.

Гетьман

Влада гетьмана України, якнебудь узалежнена від Москви, в нутрі відповідала владі конституційного монарха. Вона поширювалася або повужувала, залежно від особистого хисту даного гетьмана. Коли він зумів приспати підзорливість Москви й здобути собі повагу й послух серед козацької старшини, міг правити, навіть не оглядаючись на договори з Московщиною й внутрішню, звичаєву конституцію. Зразком такого українського володаря був Мазепа тоді, як його різким противенством був Скоропадський.

Рада старшин

Закріпленої на письмі конституції Козацька Держава не мала, аж до часів Орлика (1710). Але і його «Конституція» ніколи не ввійшла в життя, а залишилася тільки документом звичаєвого права. В основуж того права ляг глибоко закорінений, український демократизм, що, виводючи свій родовід від віча княжих часів, у добу козаччини оформився в загально доступну Козацьку Раду. Але вже Хмельницький рідко користувався Радою, обмежуючися до поради з найблизшою старшиною. По ньому перейшло це в своєрідне правило, що гетьмани, у важніших справах, скликували на пораду генеральну й полкову, а часами й сотенну старшину. Згодом зїзди старшин стали ніби регулярними сеймами й були скликувані кілька разів до року - на Різдво, Великдень, Спаса й Новий Рік. Рада старшин, прозвана в Орликовій Конституції «Генеральною Радою», відповідала «Боярській думі» в Московщині або сенатові західньо-европейських держав.

В противенстві до постійної Генеральної Ради, загальна Козацька Рада, скликувалася принагідно, найчастіше з приводу перемін на гетьманському столі. Пробувано поширити доступність тої Ради й на міщан і духовенство, а навіть.на «чернь» і поспільство. Такою була м. і. Чорна Рада 1663 р. на якій обрано гетьманом Брюховецького. Найчастіше збіралася загальна Козацька Рада за Дорошенка. Пізніше Козацькі Ради скликувано тільки для вибору гетьмана. На ділі така рада нікого не вибірала а тільки приймала окликами вибір зарання зумовленого кандидата.

Територіяльний розподіл і адміністрація

Повставши й оформившися в бурхливий час Хмельниччини, Козацька Держава й надалі затримала свій територіяльно-адміністративний розподіл, пристосований первісне до вимогів воєнного часу. Сама вона мала назву «Війська Запоріжського» дарма, що властиве Запоріжжя було тільки невеликою її автономною частиною. Подібно звучав і титул володаря України: «Гетьман Війська Запоріжського».

Виконавча влада держави спочивала в руках колєгії генеральних старшин під головуванням гетьмана. Належали до неї - писар, обозний, хорунжий, бунчужний, осаули та судді, зразу звані «військовими», а відтак «генеральними».