Українські традиції - Автор невідомий
Лише гуцулам відомі поясні оздоби у вигляді мідних пряжок різної форми, всіляких фігурних гачків тощо.
У давнину в слов'янок не було різноманітних зачісок. Дівчата ходили з непокритою головою, розділивши волосся проділом посередині та відкинувши на спину, жінки ховали його під головним убором. Пізніше на Лівобережжі традиційним стало зачісування волосся на дві сторони, сплітання в коси або обвивання їх навколо голови вінком. У свята сплітали одну косу з кісниками або робили складніші зачіски – косокілку, зв'язку, начос.
Для Придністров'я характерне заплітання волосся у чотири коси, коли передні коси підплітаються біля скронь у задні, розділені на дрібні косички-дрібушки та укладені навколо голови; одну з кіс перекладають через середину голови. На Закарпатті дівчата трохи напускають волосся на лоб, закриваючи вуха, а решту волосся заплітають у дві маленькі кіски.
Заміжні жінки в більшості регіонів України волосся закручували вузлом і ховали під очіпок. На Волині та Галичині волосся в заміжніх жінок підтинали до рівня отвору вуха, а потім одягали очіпок, на Бойківщині коси укладали під очіпок, залишаючи два довгих пасма, які завивали кучерями.
На Україні побутувало чимало різних способів запинання хусток. На Лівобережжі хустину складали навскіс, обмотували навкруг голови поверх кіс, щоб тім'я було відкрите. На Правобережжі хустину зав'язували під підборіддям, на Галичині на голову клали луб'яний вінок, обв'язували тонкою хустинкою, укладаючи її своєрідною шишкою, а віночок оздоблювали гребінцями і шпильками, з-під нього звисали дві коси.
Заміжні жінки, як вже було сказано, ховали волосся під очіпок-шапочку, пошитий з бавовняної, вовняної чи шовкової тканини так, що задня його сторона мала розріз на шнурівці. Найчастіше очіпок бував циліндричним з пласким дном, іноді заокругленим. Поверх очіпка одягали на півночі України намітку, на заході – обрус. За часів Київської Русі цей головний убір був широко знаний на території всієї держави. Обрус і намітка відрізнялися тільки тим, що намітку зав'язували навколо голови, а обрус просто клали на голову. Намітка була святковим або поховальним убором. Способи носіння намітки були різні по всій території України. У бойків замість намітки носили півну – великий чотирикутний шмат полотна, один край якого вишитий вузькою смужкою. Наміткою обмотували голову так, щоб вишивка знаходилась над лобом. Барвисті хустки, такі звичні в наш час, стали відомі як головний убір порівняно недавно і замінили запинання шматком білого полотна. Способи зав'язування хустки різноманітні, найдавніший – обмотування всієї голови, при цьому хустку, як намітку, пропускають і під шию. Надзвичайно популярним за часів козаччини був головний убір, відомий під назвою кораблика – своєрідної шапочки довгувато-округлої форми, краї якої щільно прилягали з боків, а ззаду і спереду стояли загостреними кінцями догори. Шили її з парчі або оксамиту, одвороти були з хутра.
З верхнього одягу найстаровиннішим є кептар, в деяких районах Західної України відомий під назвою бунди. Кептар, пошитий із сукна, мав назву катанки чи бруслика. Кептарі відрізнялися в різних місцевостях кроєм, орнаментацією, матеріалом, з якого виготовлялись.
Відомий практично всій Україні і однаковий для чоловіків та жінок кожух, форми українських кожухів теж різноманітні – від коротких на Закарпатті до надзвичайно довгих, до п'ят на Правобережжі. Крій кожуха теж характерний для кожної місцевості, а також залежав і від соціального стану його носія.
Жінки центральної України носили корсетки з сукна, прикрашені різними вишивками або ж однобарвні, залежно від району.
Жіночий одяг доповнювали запаски, дереги, плахти, замість яких пізніше з'явились спідниці. Запаска – це чотирикутний шматок грубої вовняної тканини із зав'язками на верхніх кутах, ними прив'язували навколо стану одну запаску спереду, а другу ззаду так, щоб з боків було видно сорочку. Запаски бували різних кольорів, найчастіше чорного – буденні. Дерга – товсте сукно з овечої вовни завширшки 60 см чорного або червоного кольору. Близько трьох метрів такого сукна розрізали на три шматки, зшивали уздовж і це полотнище обмотували навколо стану та підперізувались поясом.
Плахта – це полотнище близько чотирьох метрів завдовжки, виткане з фарбованої вовни, картате. Інколи вишите від руки вовняними нитками. Полотнище розрізали на три частини, дві з яких пришивали до третьої так, щоб вийшла форма літери Т. Потім перегинали плахту, щоб її бічна частина опинилась знизу, та обмотували стан, перев'язуючи поясом. Утворювався невеликий розріз спереду, який прикривався поперечницею. Попередницю, або хвартух, носили разом з плахтою, виготовляючи її з барвистої матерії, часто вишивали шовковими шнурками чи стрічками. На північній Україні переважали білі попередниці.
Спідниця європейського типу на Україні з'явилася спершу в містах, згодом поширилась у селах. Прийшовши із заходу, така спідниця була широковживаною вже в козацькі часи на всій території України. Назви цього елемента жіночого вбрання були різні: спідниця, димка, андарак, фарбан тощо.
Чоловічий одяг не відзначався великою кількістю деталей, а деякі з них були спільні для жінок і для чоловіків. Це стосується кожуха, свитки, кептаря, взуття і пояса. Пояс – це найпримітивніший тип одягу, від якого походять всі інші елементи. Пояс вдягають поверх пояска запаски, плахти, спідниці, штанів або підперізуються ним поверх свити. Так само спільним є і взуття: личаки, ходаки, постоли, черевики, чоботи. Найдавнішими є, певно, личаки, які раніше носило все хліборобське населення України. Це взуття складалося з плетеної з лика підошви із цілим рядом петель, через які протягували мотузок, яким личак кріпився до ноги. Постоли робили не з кори дерев, як личаки, а з сиром'ятної шкіри. Це чотирикутні цілісні шматки шкіри або з кутами, закругленими спереду. Постоли зшивали докупи або стягували матузочним верхнім краєм. Чоботи носили на Україні з доісторичних
