Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
Примітки
1) Загальні огляди староруського письменства в прим. 34, спеціальна лїтература вказана низше.
2) Слово видано вперше в часоп. Прибавленія къ твореніямъ св. отецъ 1844, II, з статею, де були зібрані докази за тим, що автором його був Іларіон; новійше виданнє в Памятниках церковноуч. литер. І, одна з старших верзій (в новійшій копії) вид. в Мусїн-Пушкин. сборн. Спб. 1893. Найстарший кодекс — перґаміновий, XIV-XV в., має слово без кінця, як і иньші — пізнїйші; в цїлости воно заховало ся тільки в однім — Синодальнім, XVI в. Про саме слово окрім тієї статї в Прибавл. къ твор. іще у Ґолубінского, Порфірєва, Владимірова і в Памятн. церк. уч. лит. (статейка Калуґіна).
3) Памятники c. 70.
4) Ib. c. 74.
5) Ib. c. 77.
6) Початкова лїтопись про церкву Благовіщення на Золотих воротах (Іпат. c. 106) говорить нїби натякаючи на слова Іларіона про неї (Памятники 74-5); слово про чудо Климента — див. низше: про Володимира Васильковича — Іпат. c. 606-7: риторика Іларіона тут дуже виразно відбиває на тлї безпретенсійного зрештою оповідання лїтописця.
7) Про сї писання див. у Владимірова c. 137 — він боронить авторства Іларіона що до двох поучень, але такий зміст — посланнє до монахів і похвали аскетизму в тім тонї в часах Іларіона не легко собі представити. Арґументи contra (дуже одначе апріорні) ще у Ґолубінского І 1 c. 821.
8) Посланиє Климента вперше видано в 1892 р., і то від разу двічи, по двом кодексам: Никольский видав його з кодекса XV в. п. н. О литературныхъ трудахъ митроп. Климента Смолятича, Спб., Лопарьов з трохи пізнїйшого кодекса п. н.: Посланіе м. Климента къ смоленскому пресвитеру ФомЂ (Памятники др. письменности кн. XC). Обидва видавцї, особливо Никольский дали при тім свої примітки до самого послания, але не постарали ся відреставровати його текст, що в обох кодексах виглядає дуже нужденно: обидва кодекси ідуть, очевидно, від одного архетипу, в котрім були мабуть поперекидані картки, а окрім того Посланиє інтерполював ще своїми толкованнями якийсь мнїх Афанасий (в кодексах воно й надписуєть ся: Посланіє написано Климентом митрополитом рускым ФомЂ презвитеру, истолковано Афанасієм мнихомъ). Кілька уваг до нього і до реконструкції тексту див. у моїй статї в Записках Наук. тов. ім. Шевч. т. V. Про нього ще Лавровскій Посланіе м. Климента къ ФомЂ пресв. смоленскому, Смоленськ, 1894.
9) Иньші писання, які пробувано зачислити до Климентових, як Слово любви Климово (Срезневский Др. Памятники с. 62), або Слово в недЂлю сыропустную (Филаретъ Обзоръ с. 32, пор. у Никольского с. 211 і далї), правдоподібно йому не належать; в згаданій вище статї я висловив здогад, що се друге слово (певно руське, і з XII в.) мабуть було написане в Чернигові; сей здогад повторяю й тут.
10) Про видання див. прим. 35.
11) Про сї й иньші писання див. тамже.
12) Досї видана тільки друга половина слова в III кн. Кіевлянина (1850), із збірника XVI в. колєкції кн. Оболенского, самим кн. Оболенским, що при тім висловив справедливі гадки про хронольоґію слова. Окрім того короткі замітки про нього є у Макарія Ист. церкви III c. 215-6, у Ґолубінского І. 1 c. 823.
13) Видано в ИзвЂстіях отд. рус. яз. 1901. Про нього й його відносини до ширшого похвального слова моя статейка в XLIX т. Записок Н. тов. ім. Ш.: Кілька заміток до „Чуда св. Климента, папи римського”, д-ра Франка Св. Климент в Корсунї, розд. XI, і мої замітки до нього в LXVI т. Записок. Др. Франко уважає коротке слово за скорочений витяг з ширшого.
14) Слово закінчує Київську лїтопись — Іпат. c. 474-479 і відповідно до поданої в нїм дати розділене між двома роками — 1199 і 1200 (по вересневому числению); супроти тої зручности, з якою звязані частини слова з історичним оповіданнєм (такі вступні слова під 1199 р. і знову під 1200 р.), можна думати, що редактором сеї конечної частини лїтописи був таки автор похвали.
15) Рядки 15, 21 і 22-3 в вид. Нїкольского.
16) Чи се не був Григорий ігумен св. Андрія з 20-х рр. XII в., чоловік дуже впливовий взагалї, а особливо у Мстислава, батька тих князїв, що виступають участниками лїтературної полєміки Клима з Фомою?
17) Не вЂдЂ, откуду хощеши поручившая ся тебЂ душа руководити — р. 31-2.
18) „Григорей зналъ алфу, якоже и ты, и виту, подобно и всю 24 словес грамоту, а слышиши ты ю у мене мужи, имже єсмь самовидець, иже можетъ единъ рещи алфу не реку на сто или двЂстЂ или триста или четыреста, а виту також” — ряд. 537-543.
19) Новійше виданнє слова Луки — в Памятниках церк. лит. І, з статейкою; про нього ще у Ґолубінского c. 811.
20) Писання Теодосия видані Макариєм в II т. Учених Зап. II отд., декотрі — в додатках до його Исторіи церкви т. II і в Памятниках церк. лит. І. Про нього й його писання спеціальні розвідки: Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. XXIV. Антоній (Вадковскій) Такъ называемыя Поученія Теодосія Печерскаго къ народу русскому — в Правосл. Собес. 1876 і передр. в книжцї Изъ исторіи христіанской проповЂди, 1892 — против приналежности Теодосию обох поучень до народу. Голубинскій ор. c. І. 1 c. 813 і далї — критика поглядів Вадковского. Петровъ Источники поученія пр. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — Труды кіев. дух. ак. 1887, V (те-ж), його ж Подлинность поученій преп. Теодосія Печ. о питіи и чашахъ тропарныхъ и о казняхъ божіихъ — ИзвЂстія отдЂл. рус. яз. акад. наукъ 1897, III — дуже натягнена оборона. Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и Печерская лЂтопись — ibid. 1897, III — досить поважні доводи против приналежности Теодосию посланий до кн. Ізяслава: Шахматов уважає їх автором Теодосия Грека, — сю гадку ще перед ним висловив Ґолубінский про перше з двох посланий. БЂльченко Поученія бл. Теодосія Печ.
