Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер

художника зображено жінку в довгому чорному платті та злегка розстібному бюстьє, з якого проглядаються оголені груди. Її благочестиві опущені додолу очі дуже контрастують із декольте, що видовжується аж до лінії талії.

Жінки-аристократки наслідували цей сміливий приклад, про що свідчать портрети шістнадцятого століття: художники увіковічнювали багатьох з них у своїх творіннях з однією оголеною груддю, а деколи й із двома. У багатьох європейських суспільствах оголені перса, до речі, сприймали спокійніше, ніж тепер: до дев’ятнадцятого століття виставлені напоказ ноги, лікті чи плечі вважали сміливішим жестом, ніж демонструвати груди94.

Портрет Агнеси Сорель шістнадцятого століття за мотивами картини Жана Фуке «Богоматір і дитя»

У сімнадцятому столітті духовенство застерігало, нібито диявол гніздиться в тому місці, де починається декольте. Те, що жінка оголює перса та тіло, демонструючи плечі й соски, один канонік 1635 року порівняв із раком тіла: «Так-так, у цьому столітті ми покінчили з відкритими серцями й оголеними грудьми. Однак там, де виглядають безсоромно розхристані груди, прозирає Пекло». У популярному памфлеті «Справедливе та своє­часне засудження оголених грудей і плечей», написаному абатом Жаком Буало, «серйозним і вченим папістом», перекладеному з французької та опублікованому у Лондоні в 1678 році, автор особливо не схвалює жіночу «наготу» в церкві:

Добре подумайте, дами! Чи хочете ви, щоб ваші перса стали тим кублом, у якому ховатиметься диявол, перса до ліжка змагатиме, а соски сірниками служитимуть, що розпалять вогнище Пекла.

Жінки з’являються з нагими персами не лише у власній домівці, а й на балах, на вулицях, прогулянках. Є й такі, що зухвало приходять образити Ісуса Христа до підніжжя престолу. Так, ніби Диявол діє від їхньої особи… вони приходять, аби ранити погляди більшості невин­них, відкритих чоловіків і переслідувати їх до самої смерті. Тих, що ще слабкі та вагаються стосовно доброчесності… Чоловіки шукають прихисток у церкві, куди Сатана скеровує жінок: у цій образливій наготі грудей, рук, плечей. Вони наступають, спричиняють шкоду й керують тими, хто прагне безпеки. Відтак допомагають Дияволові торжествувати в місцях, призначених для тріумфу Ісуса Христа95.

Аби втихомирити зростаюче невдоволення, багато жінок одягало вуаль, яка трохи закривала глибоке декольте під час походу до церкви. Однак декольте не втрачало популярності, набувало овальної та квадратної форми, з глибшим чи мілкішим вирізом, з облямівкою по краях і прикрасою на грудях. Про відому коханку короля Людовика XIV маркізу де Помпадур розповідали, буцімто вона носила таке глибоке декольте, що її груди норовили випасти з тісних оболонок, коли вона перехилялася через ложу в театрі96.

Міщанський клас, що дедалі міцнішав, засуджував цю розгнуздану моду серед знаті та придворних. Міщани протистояли старому перерозподілові влади й перебували на боці незаможних прошарків суспільства. Після Французької революції, особливо в дев’ятнадцятому столітті, європейський соціум став манірнішим. У платтях з’являються високі штивні коміри, застібнуті брошкою цнотливості. Руки і ноги прикриті навіть улітку. Можливо, у такий спосіб біла шкіра зберігала блідий відтінок, що особливо цінився за тих часів. Жіноче тіло у вікторіанській Англії становило, з одного боку, об’єкт табу, а з другого – одержимості97.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття західне суспільство потрохи емансипується. Жінки поступово починають здобувати вищу освіту. Ще вчора очевидні норми поволі підупадали. Вечірні сукні вже чекали на декольте й оголені плечі. Відтоді декольте то входило в моду, то втрачало симпатиків. Жінки, зокрема поп-зірки, завжди користали з цієї моди. Поки значна чоловіча аудиторія зосереджується на жіночих грудях, жінки й не роблять таємниці з того, що «з декольте можна досягнути всього», як самі засвідчують в одному документальному фільмі98. Зловживання чужою слабкістю властиве людській природі: жінки – також лише люди.

Ризиковане рукостискання

З давніх-давен чоловіки подавали один одному руку, цей жест означав, що до тебе йдуть із миром: погляньте на мене, можете мені довіряти, я не маю в руках ніякої зброї та злого на думці. Якщо руко­стискання символізує доброзичливе ставлення до іншого, то чому б не подати руку навзаєм? Дехто вважає, що безпосередній контакт шкіри – велика небезпека для людей із вихованими манерами.

Чи допустимо чоловікові вітатися за руку з жінкою – це питання досі залишається відкритим для ортодоксальних юдеїв, на цю тему гаряче дискутували. Одні казали, що так поводитися заборонено, другі не вбачали в цьому жесті нічого поганого. Були ще й треті, які стверджували, що потиск руки можна дозволити лише у тому разі, коли відмова здатна породити сум’яття. Тих, що відмовляються тиснути жінці руку, цілком доречно звинуватити в сексизмі, а відтак сформувати негативну й хибну думку про Тору. Єрусалимський Талмуд, один із найважливіших юдейських кодексів юридичних прав, цей жест дозволяє. Інші заперечували, мовляв, лише німецьким рабинам деколи дозволяли подавати руку представницям протилежної статі або ж у кожному разі потиском обмінювалися брат і сестра. Як тоді слід поводитися під час співбесіди при працевлаштуванні чи бізнес-інтерв’ю з особою протилежної статі? Ортодокси дають таку пораду щодо ситуацій, які дозволяють «не-любовний контакт між чоловіками і жінками»:

Одне коротке рукостискання відповідає діловому протоколові. Оскільки нехтування потиском руки здатне негативно вплинути на результат бесіди, то «не-любовне» рукостискання в таких ситуаціях якраз доречне… Подавання руки – важлива деталь інтерв’ю, і «не-любовний» контакт між чоловіком і жінкою дозволяють, якщо в цьому є потреба. Однак варто додати, як твердять рабини відомого Університету Єшива, що на потиск руки не потрібно відповідати на повну силу, не йдеться про мертву хватку. Рука вашого візаві має бути «безпорадна», і якщо ви перейдете до наполегливої дії, то йому залишається лише виконувати роль безневинного спостерігача. У такий спосіб потенційний співбесідник рятує себе від зніяковіння та від утрати ділової угоди, залишаючись водночас у рамках юдейського закону halacha99.

Відмова чоловіка подавати руку жінці й навпаки виникає через боязнь еротичного збудження. До речі, в ісламі «торкатися» означає щось гірше, ніж «дивитися».

Цьому чоловікові, що вірує в Аллаха і в його Посланця, заборонено тиснути руку жінці, тій, що не дозволена йому, або тій, що не є безпосереднім членом родини, – mahram. Той, хто на це наважиться, вчинить гріх. Сказано, буцімто Маквіл ібн Ясар прорік – Посланець Аллаха (хай буде з ним