Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер

Європейські чоловіки з вищих кіл воліли кокетливо увіковічнити свою чоловічу красу, привертаючи увагу розкішною вишивкою (мал. 3, 4 кольор. вкладки). Аби створити враження розміру, можна було, як свідчать розповіді, засунути в ширіньку носову хустинку, а інколи чоловіки клали туди ложку чи невеликий апельсин. У цьому світлі новий західний дрес-код наслідував давніші традиції застосування футлярів для пеніса: у деяких регіонах Нової Гвінеї, наприклад, папуаси використовували їх з метою зберігати ґніт або тютюн усере­дині, де «зручно й сухо», іноді такі лобкові мушлі-оболонки містили запаси креветок, які вони жували дорогою64.

Рабле у відомому романі «Гаргантюа і Пантагрюель» висміяв модний тогочасний одяг, перебільшуючи його розміри й особливості.

На гульфик пішло шістнадцять з чвертю ліктя тієї ж тканини; зшито його у вигляді дуги, міцно та галантно скріплений двома красивими старими пряжками з двома емалевими гачками, у кожній пряжці красувався великий смарагд розміром з апельсин. Смарагд цей здатен впливати на ерекцію і збуджувати чоловічу плоть. Був він не лише довгий і габаритний, а ще й належно обладнаний всередині та дарами наповнений, нагадував фальшиві гульфики багатьох молодиків, що в них не було там нічого, крім вітру, на превелике розчарування осіб жіночої статі65.

Пересічні люди прикрашали чоловічий аксесуар скромніше, проте однаково представники всіх соціальних прошарків взорували на нову моду. Цю тенденцію можна простежити у портретах еліти й на полотнах народного художника Пітера Брейгеля Старшого, зокрема на його картині «Весільний танець» (мал. 5 кольор. вкладки).

Наприкінці шістнадцятого століття гульфики, чи ширіньки, поступилися місцем аристократичним кюлотам (culotte), які з обидвох боків запиналися на ґудзик і безславно відійшли в минуле під час Французької революції. Передня частина штанів, призначених для інших соціальних верств, мала невеликий отвір, ґудзики на якому застібалися упродовж століть. Манірні міщани все більше і більше робили ширіньки штанів невидимими, урешті-решт, здавалося, що тієї частини тіла, яку вони приховують, більше не існує. Наприкінці дев’ятнадцятого століття винайшли блискавку. На думку фахівців, вона масово заміняла отвір з ґудзиками на чоловічих штанах лише до шістдесятих років двадцятого століття. Приблизно відтоді проріха з ґудзиком знову ввійшла в моду. Слово braguette у французькій мові ще й досі використовується для позначення скромної блискавки сучасних штанів.

У двадцятому столітті час від часу здійснювалися спроби ввести в ужиток оригінальні braguette. З цього приводу можна згадати, приміром, американського письменника й активіста Елдриджа Клівера. Деякий час він мешкав у Франції і спробував себе там у ролі дизайнера. Його найвідомішим винаходом були штани з гульфиком у вигляді шкарпетки з метою, як і колись, підкреслити контури геніталій чоловіка. Клівер пояснював, що таким чином намагався вплинути на чоловіків Заходу з ментальністю скромників: «Одяг – це продовження фігового листка. Він приховує наш пеніс усередині тіла. Мої штани повертають статевий член туди, де він має бути». Клівер був певний, що на його запатентовані штани чекає блискуче майбутнє – і в творчому, і в комерційному сенсі. Аби проштовхнути цю ініціативу, Клівер розмістив рекламу в газеті «International Herald Tribune», плекаючи надію, що з’являться охочі вкласти гроші у виробництво таких штанів. На жаль, цього не сталося і спроба зазнала краху: майже всі газети відмовилися публікувати на своїх шпальтах зображення нового гульфика, що виглядав вочевидь суперечливо на тлі моди 1970-х рр.66

Відомі також інші спроби реабілітації такого аксесуара: як-от японський мішечок для пеніса під назвою Nippon Slip-On. Інші прик­лади періодично демонстрували представники так званої шкіряної субкультури й моди хеві-метал, співаки, що під час виступів активно акцентували увагу на епатажних гульфиках. Кілька років тому авангардна дизайнерка Ізабель Мастаче повернулася до старої ідеї у своїй «Осінньо-зимовій колекції 2010», утім на це повернення знову чекав провал. Він укотре засвідчив, що після нетривалої, але потужної моди на braguette чоловіки західного світу вже не відчували потреби в такий спосіб підкреслювати власні геніталії67.

У минулі віки аристократи прагнули відмежувати себе від народу, це видно з розкішного одягу на жінках і чоловіках, наприклад, при дворі Людовика XIV. Таке розрізнення водночас спростовувало гасло Французької революції: «Свобода, рівність, братерство».

Приблизно в цей час відбулася одна з найвизначніших подій в історії одягу. Подія, яка, попри незаперечну важливість, не здобула відповідного резонансу. Чоловіки відмовилися від права на все яскравіше, легковажніше, ретельно продумане, розмаїте у формах і орнаментах, залишивши всі ці особливості жінкам. Відтак чоловіки повернулися до колишнього стилю одягу – стриманішого й аскетичнішого68.

Дж. К. Флюгель у своїй книжці про психологію одягу шкодує з приводу такого розвитку подій, тобто відмови чоловіка від блиску та розкоші, яке він назвав «Великим чоловічим зреченням»69. Чоловіки, які раніше змагалися з жінками пістрявістю строїв, поступово позбулися претензій на задоволення чи бажання «виглядати гарними». Це означало – намагатись і бути одягненим правильно, випромінюючи при цьому суспільну значимість.

Відсьогодні більше ніяких торочок, дрібничок і перук, лише одноманітність і простота: стриманий стиль одягу, з-під якого виглядає обмаль тіла. Попри це, упродовж років з’являлося немало зразків одежі для щоденного вжитку, яка давала змогу трохи оголити певні частини тіла. Однак мейнстримом чоловічого одягу в професійній сфері незмінно залишався його одноликий варіант.

«Цей разючий перехід у моді від святкового до непримітного чоловічого одягу ставить зайнятість чоловіка на визначальну позицію: «Робота з усіма відповідними турботами цілком заступила бажання позувати»70. Моделі костюма-двійки і трійки втілені в сучасному варіанті скромного смокінга чи фрака, проте про багатство кольорової гами ділових костюмів не йдеться.

Більшість жінок і далі надає перевагу різноманітному яскравому одягові, клопіткій підготовці, роблять макіяж, надівають коштовності, залишаючи де-не-де тіло оголеним. Жінки мають слабкість до гри споглядання за іншими і виставляння себе напоказ. Чому так сталося?

У тваринному світі все навпаки: самець поводиться демонстративно, щоб завоювати увагу самки. У птахів павич упадає за павою, розпустивши заманливого хвоста, пістряве пір’я, як і всі тварини-ссавці. Леви, наприклад, з метою залицяння використовують гриву, а олені – роги71. У світі людей краса здебільшого асоціюється з жіночою статтю. Церква, керуючись цими безпідставними уявленнями, вимагала, щоб жінка ховала тіло, голову, волосся, навіть обличчя під вуаллю, щоб «запобігти хаосу». Ці приписи