Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер

займалися торгівлею, володіли власністю, це стало відомо з глиняних табличок тисячолітньої давнини, віднайдених на теренах Стародавньої Месопотамії (сучасний Ірак). Прадавні юридичні тексти свідчать, що жінки і чоловіки мали приблизно однакові права. Згодом жінки поступово втратили свій попередній статус. У південних регіонах на цих територіях приблизно від 3 до 2 тисяч років тому покривання згадують як частину весільної церемонії: «Під час весілля батько чи брат нареченої надягав на неї легкий покров, згодом наречений урочисто знімав його у весільній залі». Жінку буквально «покривали», це символічне дійство відбувалося єдиний раз перед заміжжям. Невідомо, чи покривали жінки голову в повсякденному публічному житті. Звичай знімати покров із нареченої знаменував собою вирішальний момент усієї весільної церемонії83.

У щоденному житті йдеться про інший вид покривання. Носіння накидки в публічних місцях, наскільки відомо, було привілеєм у Північній і Північно-Західній Месопотамії. Закон визначав, хто має це право, а хто – ні: у кожному разі, незаміжні жінки цим правом володіли. Навіть наложницям дозволялося вдягати накидку, коли ті супроводжували своїх господинь. Повії та рабині мусили виходити на люди простоволосими: «Якщо хто побачив рабиню чи безпутницю в накидці, то мусив негайно замельдувати її авторитетним людям, які суворо покарають винну». Порушницям перепадало п’ятдесят ударів палицею, а їхні голови поливали смолою. Той, хто приводив переступницю, отримував у винагороду її одяг. Отже, покров символізував певний ранг.

Зміна статусу жінок у Месопотамії та й загалом на Південному Сході, поза сумнівом, пов’язана з посиленням патріархального укладу сім’ї семітських общин, продовжила себе в авраамічній релігії юдаїзму, християнства та ісламу84. У багатьох історіях про створення світу ці три світові релігії виправдовували підкорення жінки чоловікові, посилаючись на спокушання Адама Євою до вживання забороненого плоду.

Терміни «пурда» і «хіджаб» з’явилися внаслідок ісламських вторг­нень упродовж одинадцятого-шістнадцятого століть. Пурда (purdah), чи гунгхат (ghoonghat) – існуючий звичай ізолювати жінок за лаш­тунками й ховати їх від чоловічого ока під накидками – поширився як певна культурна практика, вирок жінкам замкнутись у власних домівках. Професор Шушила Сінг пояснює:

У минулому індуські жінки на кшталт зображених богинь з давніх міфів ходили простоволосими й ніколи не прикривали обличчя жодним покровом. З початком ісламського впливу ритуал «гунгхат» узвичаївся, індуські і мусульманські жінки [були] змушені спілкуватися зі «сторонніми» через своєрідний екран. А всі нав­коло, за винятком чоловіка та дітей, вважалися сторонніми, навіть інші члени родини85.

З плином часу хіджаб трактували як жіночу «гідність», а пурду – як загальнопоширену культурну практику, яка пропонувала жінкам щось на кшталт затворництва чи домашнього арешту. Жінки, що полишали домівку, згідно з вимогами кодексу, змушені були начепити на себе бурку – вбрання, яке покривало мусульманських жінок зверху й донизу. Наслідки такої культурної політики досить радикальні.

Уявіть собі на мить, що вам заборонили вийти у власний садок без накидки чи без супроводу родича чоловічої статі. Уявіть, як ви ховаєтеся за муром, шторами, ширмою у своїй оселі, коли прийшли гості. Або виобразіть собі, що в пекельну спеку ваше тіло закутали у вовняну тканину… Уявіть себе наостанок індуською жінкою, тією, що поважає пурду в Індії, де чоловіки попереджають, покашлюючи, про свій намір увійти до кімнати. У цей момент жінка присідає на підлозі та накидає на голову сарі.

У різних культурах, регіонах і релігіях Індії існують власні вимоги та приписи. Вони ще й досі актуальні в сільських місцевостях Північної Індії, Західної Бенгалії, Ассамі, попри те що таку повинність послабили ще в тридцятих роках минулого століття86 (мал. 8C кольор. вкладки).

У Китаї перші накидки для жінок як захист від холоду ввійшли в ужиток за часів правління Південної (470–502 рр.) і Північної (550–577 рр.) династії Ци. Під час панування династії Тан (618–907 рр.) накидка перетворилася на капелюх у вигляді ширми з тканини, що спадала з голови на плечі, прикриваючи обличчя. Ще від часів наступної династії аж до сьогодення залишається традиція одягати таку чадру в день весілля. Вважалося, що червоний колір приносить щастя, тому особливо популярною була саме червона вуаль. Білі накидки також ще й досі в моді. Наречений не міг торкатися обраниці, допоки на ній була вуаль. Відтак він мусив зняти накидку тростиною (мал. 8B кольор. вкладки).

Однак звідки до Китаю примандрувала така традиція? Давня історія, що сягає часів династії Тан, оповідає, що на початку створення світу жило тільки двійко людей: Нюй-ва та її брат Фу-сі – єдині створіння на землі. Аби забезпечити появу нових людей, мусили ті двоє стати чоловіком і дружиною, утім ніяк не наважувалися. Отож видерлися вони на вершину гори Куньлунь і почали молитися: «Якщо небо дозволяє нам стати парою, хай набіжать хмари, будь ласка! Якщо ж небу недогода, нехай хмари розвіються!» Тільки-но завершили люди молитися, одразу почали збиратися щільні хмари. Таким чином Нюй-ва і Фу-сі стали єдиним цілим. Нюй-ва була скромною, тому Фу-сі зробив для неї віяло з трави, аби та ховала за ним обличчя. Китайською слово «віяло» звучить так само, як накидка чи вуаль. Шовкова вуаль – легша й гарніша за віяло, через те згодом молоді проміняли віяло на вуаль87.

Туареги, чоловіки-кочівники, що мандрували Сахарою, – винятки з правил щодо повинності жінок одягати на себе накидку (мал. 11 кольор. вкладки). Вони закутували власні обличчя, рятуючись од сонця, пустелі та пороху. Туареги обмотували голови та лиця вузьким довгим обрізком тонкої тканини, зазвичай кольору темного індиго, залишаючи невеличкий розріз для очей. Цю деталь одягу чоловіки вбирали вже в дорослому віці, оскільки вірили, що вона здатна захистити від злих духів. За свідченнями місцевих мешканців, туареги не знімали цього одягу ні вдень, ні вночі. Жінки тим часом мали цілковите право не покривати голови88.

Щодо носіння накидок в ісламському контексті виникають різні думки, про що свідчать численні історичні дати:

• 1516 року османський правитель Селім I увів для жінок Сирії повинність брати на себе накидки: чорну і білу – в ісламському варіанті, жовту накидку – для єврейок, червону – для християнок.

• 1923 року – засновниця й президентка Єгипетської феміністичної спілки Худа Шаараві привселюдно зняла з себе накидку.

• 27 серпня 1925 року Мустафа Кемаль, президент Турецької Республіки пояснив: «У деяких місцях я бачив жінок, які обмотують голову шматком тканини, чимось на кшталт хустки, щоб