Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді - Сергій Олегович Павленко

загиблих в Золотій Орді мучеників послання, запрошуючи їх «яко живих» до Москви: «Святіи великомученицы и исповедники Господни, благоверный княже Михаиле, и ты, боярише его Феодоре! Господу нашему Іисусу Христу произволившу вас своих угодников прославити толикими чудесы… Мы же смиренніи, со отцем своим митрополитом и со святители и со всем освященным собором, и со иноки, и с боляры, и со всеми православными христяны, слышавше сія величія Божія и вашія святыни чудодействія, прославихом славимаго Бога и Спаса нашего Іисуса Христа. И советовахом, мы смиренніи со отцемь своим Антоніем митрополиком всея Руси и со святители Рускія земли и со всем освященным собором, и со иноки, и с бояры и со всеми православными христианы, соборне советовавше, к вамь, святіи, верою влекомы, желающе ваша мощи видети вь славномь граде Москве; темь же соборне единомысленно мы, смиренніи, моленіе послахом к вашей святыни, не яко властительски, но яко рабски и припадающе молимь вашу святыню, не яко отшедших, но яко живыхь вась молимь… Презрите беззаконія наша, не возгнушайтеся срамныхь дел наших, очистите согрешенія наша… Услышите моленіе святителское, и всего освященнаго собора, вдадите себе посланнымь оть нас кь вам; не бо они мощи ваши принесут, но вы сами благоизвольно пріидете к нам и нас просветите и град сохраните, изволите сь нами в царствующемь град Москве жити… Освятите церкви христіанскія, облецете іерея вь правду, даждьте царемь судь; разрушите иноплеменныхь рати, уставите обдержащіи на ны мятежи, и утолите усобныя брани… и нась пришествіемь своимь просветите и впредь просвещайте вь славу и хвалу Христу Богу нашему».[25]

Перенесения36 з Спаського собору у 1578 році мощів до Москви у храм, що стояв над Тайницькими воротами, і який названо тоді ж Чернігівським собором[26] свідчило про велику популярність у царському середовищі і в народних масах культу Михайла та Федора, віру великогрішного царя у зміцнення своєї влади саме підсиленням московського пантеону найвідомішими святими мучениками і про те, що у такий спосіб влада намагалася духовно поєднатися з населенням спірної території. У Москві згодом збудували церкву в ім’я Чернігівських чудотворців.[27] А урочистий день їх зустрічі 14 лютого став відзначатися як свято.

У 1770 році мощі святих було перенесено до Сретенського собору, а в 1774–му — в Архангельський.[28]

Катерина П для урочистостей встановлення миру з Турцією після вдалих перемог російської армії наказала виготовити велику срібну раку, на якій майстер Роберт зобразив наступ монголів на Київ, поїздку мучеників до Батия, образ князя Михайла, а також вигравіював текст:

«Во славу Тріупостаснаго Бога, вь честь Приснопамятному Святому Михаилу Черниговскому, от корене Равноапостольнаго Князя Владиміра Великаго в седьмой степени произшедшему, за веру и Отечество с другом своим Феодором Болярином в Орде от Батыя в 1244 лето 20 Сентября пострадавшему, из Чернигова в столичный град Москву принесенному, здеже сь державными своими сродниками почивающему, Благочестивейшая Великая победами и миромь превознесенная Императрица Екатерина Вторая, всехь единоверных, Греко–Восточныхь Христіань надежда, покровь и избавленіе, силу Оттоманской Порты низложившая, неприступную Бендерськую крепость в прахь и пепель обратившая, победоносное свое оружіе за Дунай разпространившая, сожженіемь и совершеннымь Турецкаго флота в Архипелаге при Чесме изтребленіемь прославившаяся, Молдавіи, Валахіи и Архипелажским островам вожделенныя выгоды утвердившая, народам, обитающим вь Крыму, вь Кубани и Тамане свободу даровавшая, одержаніем пристаней, Керчи, Еникуля, города Кинбурна к новым промысламь и кораблеплаваніям в Чорное и Белое море путь отверзшая, возобновляя древнія града Кремля зданія новымь великолепіемь, сію раку вь торжественное изьявленіе преслано заключеннаго с Портов Оттоманского Іюля 10 дня 1774 года мира, и в знак истиннаго своего благочестія и пламенеющей к Богу благодарності, вь третіенадесять лето благословеннаго своего царствованія, при Наследнике своем Благоверном Государе Цесаревиче и Великомь Князе Павле Петровиче и супруге Его Благоверной Государине и Великой Княгине Наталіи Алексеевне от созданія міра 7282, от Рождества Христова 1774, воздвигнути благоволила».[29]

Попередню мідну гробницю було вкладено в цю срібну раку, яку у дні захоплення французами Москви втрачено.[30]

Під час офіційної канонізації князя Михайла та боярина Федора у XVI столітті церковники визначили характер портретного іконопису мучеників. Святий Михайло мав зображуватися художниками так: «Рус, власы — кудри, а брада короче Василия Кесарийского, с проседью».[31] Зустрічається й опис зовнішньості мучеників в Устюжському літописі XVI століття: «Михаиль русь, власы кудреваты, брада, аки у Іоанна Предтечи, с проседью; на главе шапка; шуба верх камка киноварь с бьлилом, испод лазорь, камка же.

Феодорь сед, плешивь, власы с ушей мало повились, брада покороче Власіевы, шуба верх лазор сь белилом, камка пестрена, испод киноварь пестрен же.

Михаил держит крест или молебна, і в левой мечь в ножнах.

Феодор держить церковь, а другая молебна; инде пишут в руке крест, а вь другой меч в ножнах».

Після перевезення мощів князя Михаила і боярина Федора у Москву чернігівці не забувають про релігійний і громадський подвиг земляків. У 1692 році за проханням солдат та стрільців у фортеці («у малом верхнем городе») споруджено дерев’яну церкву князя Михайла та боярина Федора.[33]

Вона діяла до 1766 року, а потім за ветхістю була розібрана. Нову кам’яну церкву на честь великомучеників Михайла і Федора почали будувати при Чернігівській духовній семінарії у 1803 році. Будівництво ж храму завершили у 1808 році.[34]

Архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський через кілька десятиліть потурбувався про капітальний ремонт приміщення церкви, який закінчено 14 вересня 1866 року.[35] Відбувалися і пізніші реконструкції. Після однієї з них красивий купол церкви став нагадувати один з куполів Володимирського собору Києва.

За часів радянської влади церква використовувалася переважно як склад, і лише у 1991 році завдяки православній громаді храм відчинив двері[36] для віруючих і нині у ньому проводяться богослужіння.