Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Але, найбільш цікавою у цьому, є, мабуть та обставина, що вік кожного наступного втілення російської імперської ідеї – імперської державності, – помітно скорочується з часом.
Подивимось, саме на це. Якщо Московія проіснувала, скажімо, 241 рік, то Перша російська імперія – тільки 140 років, а Друга – й усього 56 років, – дивно… Але, згідно подібній прогресії Третя російська імперія – Совєцький Союз, – мала би не пережити Другу світову вйну (яку, до речі – сама й підпалила, як і Першу), але… Сучасне людство стало настільки могутнім, що тепер є в стані затримувати й дію законів історії. Третю російську імперію, попри її остаточну потворність, турботливо врятували союзники у війні проти Німеччини, Англія і США, великого розуму світові тим не явивши. Бо, це вони нав’язали своїм народам атомове протистояння, що загрожувало вже самому існуванню людства, та ще й півстоліття гонитви озброєнь. Вони можуть дякувати за це персонально Черчилеві та Рузвельту, двом чи не найбільш обмеженим та недолугим політикам XX ст.
Цікаво, а що воно буде з Червертою російською? – час подумати і про неї, чи не так?
Покищо, ствердимо це, Росія змінилася далеко не на ліпше, хоч і вчинила у себе плюралізм та демократію. Бо цей плюралізм є однодухий щодо тих самих імперіалістичних цілей: аґресії та ґеноциду. За якихось вісім років сталися дві масштабні ґеноцидні аґресії Четвертої імперії проти малої Ічкерії, істотно зменшивши ґеноцидом чисельність чеченського народу. За це так званий «цивілізований світ» простив їй 100 млрд. доларів США боргів, іще з Третьої імперії. Та надав до них іще 100 млрд.; яких теж, у жодному разі, повернено не буде. Цікаво, чи цей набрід західних недоумків – дозволить себе остаточно «похороніть», як це їм грозився іще їх Н. С. Хрущов?
* * *
Наостанок пригадаємо чи не цікавіше щодо отієї зміни імперій, яка весь час прискорюється. Це мудрі слова нашого великого мислителя Івана Франка (1856–1916). В 1905 українська молодь почала була надмірно обнадіюватись можливістю політичних змін на краще в Росії. Він і вилив на неї холодний душ у своєму листі до «Літературно-Наукового Вісника», де написав чітко і ясно:
Вистачить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею, ідею нероздільності і єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища «русскаго» народу, – і маємо знову продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та оглуплювання окраїн для «добра» центру, маємо національний автократизм у ліберальнім і конституційнім плащі. Таке щось не застаріє – поки житиме Росія…
Бо стоїть вона не так на великодержавності, як на расизмі та ґеноциді.
Доповнення 1
Імперія як така
Розберемося в тому, що то є імперія в загальному, відволікаючись від конкретики: імперія як така. Визначення буде, за необхідністю феноменологічне, тобто, засноване на легких для спостереження рисах, властивих всім імперіям.
Перше, що тут впадає у вічі, це буде територіальне поширення, а як на землі поруч з імперським живуть ще інші народи, то це поширення неодмінно пов’язане з аґресією. Це поширення ведеться ще від виникнення поділу культур на землеробні осілі та твариницькі кочові. Бо, як оті кочові ґрунтуються на пасовиськах, що не можуть бути штучними, та терени яких завжди є обмежені, то землеробні культури бувають і від початку орієнтовані на поширення (див. книга I, розд. 1, Доповнення 1). Що ми й бачимо на конкретних прикладах. Отже, імперія, це державне утворення, яке не має сталих кордонів: весь час поширюється. Коли таке поширення владою історії припиняється, – це є кризовий стан імперії; після цього вона може й розпастись. Тобто, це є, образно кажучи, такі собі ракові пухлини на тілі людства. Звідси маємо:
1. Імперія, це таке державне утворення, для якого засобом існування є аґресія. Не те, що розвивається в собі, власними ресурсами, а – хижак, аґресор.
Але, наслідком аґресії є включення до імперії інших неімперських народів, як із ними? З ними просто – вони повинні стати, в усіх можливих відношеннях, частиною імперії; тобто – орґанічно включитись до неї. А це передбачає щодо них подальшу аґресію з боку імперії, «мирну» якщо хочете: мовну, культурну, економічну, політичну, демографічну, ґенетичну тощо. Отже, можна сказати, що по завершенні аґресії військової, наступає черга отих, інших; так це й запишемо:
2. Освоєння або переварення захоплених військовою агресією народів, потребує подальшої аґресії: політичної, економічної, мовної культурної, демографічної та ґенетичної… В імперії все має бути аґресивним: політика, економіка, мова, культура, релігія тощо.
Не випадково сучасний чеський письменник Мілан Кундера писав навіть про «аґресивну сентиментальність Достоєвского», і дійсно… Для тих, хто не тямить читати проміж рядків, радимо заглянути до його «Днєвніка пісатєля», – з нього ви чітко засвоїте всю його всебічно аґресивну ідеологію.
Оте стале поширення, як і стале перетворення підкорених народів і націй на манкуртів – імперських люмпенів, дає підстави проводити далеко ідучі паралелі. Бо, так само як імперія діє в людстві – діє рак або канцер в орґанізмі. Так само поширюється імперія та переробляє клітини людства, окремих людей різних народів, на єдиний зразок, яловий та асоціальний. Та має успіх тоді коли підірвана імунна система народу – національна культура, національний світогляд, врешті – національна ідея.
Імперії – то свого роду ракові пухлини людства. Але, імперська аґресія на поширення за рахунок інших – осуджується міжнародним правом, а коли його ще не було, засуджувалась суспільною думкою вільних народів, як звичайний брутальний пограбунок. З цієї причини для аґресії завжди потрібне якесь, хоч би й формальне, хоч би й брехливе, – а виправдання. З ним і свої аґресори воюватимуть сміливіше, і слабодухі здаватимуться легше. Всю систему, пов’язану з таким «обґрунтуванням» та «виправданням», – будемо надалі називати маскою.
* * *
Загально, російська державність нараховує ряд окремих етапів, які дуже чітко та неспірно можуть бути виділені та датовані. Це, власне, Московія,
