Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

Певно, немає сенсу трактувати печенігів виключно як «ворогів Русі». Вони воювали з русами, але також і мирно жили з ними, торгуючи зокрема. Були вони не лише противниками руських князів, а й їхніми союзниками та помічниками. Хай там як, але частина печенігів асимілювалася русами, залишивши після себе пам’ять на українських землях у вигляді топонімів.

Половцям в українській та російській літературі «дісталося» не менше, аніж печенігам. Одне «Слово о полку Ігоревім» і література навколо нього чого вартують! Половці, як і печеніги, постають у нашій свідомості в образі чужинців, ворогів. Насправді так однозначно оцінювати відносини українців та половців не варто. Незважаючи на певні військові конфлікти, два етноси активно взаємодіяли й співпрацювали.

Загалом історія половців доволі цікава90. На Русі вони були відомі саме під цією назвою (щодо її етимології маємо більше питань, ніж відповідей). У різних країнах та в різних народів були поширені інші назви цього етносу – кипчаки, кумани, куни, палліді, фальвен тощо. Перший етнонім можна вважати самоназвою.

Половці «наслідили» в історії багатьох держав і народів епохи Середньовіччя. Їхньою прабатьківщиною варто вважати північно-східну частину нинішнього Казахстану й верхів’я річки Іртиш. Це був степовий регіон. Тут половці жили з VIII ст., займаючись кочовим скотарством. І належали до тюркських етносів.

Половецький шолом з личиною

Князь Всеволод Ярославич. Портрет із Царського титулярника, XVII ст.

У середині ХІ ст., зазнавши тиску інших кочових народів, половці вирушили на захід, зайнявши степи Північного Причорномор’я. Ці терени з часом навіть почали називати Дешт-і Кипчак, або – Поле половецьке91.

Тривалий час половці активно контактували з русами. І ці контакти помітно впливали на історію українських земель. Вперше половці з’явилися на кордонах Русі в 1055 р. Тоді хан Блуш зі своєю ордою підійшов до Переяславського князівства. Правда, князь Всеволод Ярославович (1030—1093), який правив у Переяславі, порозумівся з ординцями й уклав із ними мир92. З 60-х рр. ХІ ст. половці починають постійно здійснювати грабіжницькі наїзди на руські землі. Першим відомим таким нападом був похід хана Сокала в 1061 р., який завдав поразки переяславському князю Всеволоду93. А в 1068 р. половці перемогли Ярославичів, князів Ізяслава, Святослава й Всеволода, у битві на річці Альті. Літописець із болем писав: «За гріхи наші напустив Бог на нас поганих…»94 Ця літописна фраза багато що говорить. Тобто для русів половці були не просто «поганими» (чужинцями, язичниками), а й «карою Божою». Правда, цього ж 1068 року чернігівський князь Святослав Ярославич (1027—1076) завдав половцям поразки на річці Снов. Навіть був схоплений хан Шурукан95.

90-ті рр. ХІ ст. позначилися масштабними нападами половців на Русь. Це було викликано, зокрема, усобицями руських князів. Літописець говорить, що ніби якісь «мужі розважливі» казали їм: «Чого ви чвари маєте межи собою? Погані ж гублять землю Руськую»96. У 1093 р. половці, очолювані ханами Тугорканом (?– 1096) і Боняком, розгромили руських князів у битвах на ріці Стугні, здобувши Торчеськ97. А в 1096 р. Боняк кілька разів нападав на Київ та розорив його околиці. Навіть спалив у Берестові княжий двір98. Правда, того ж року половці зазнали поразки у битві на ріці Трубіж. У ній навіть загинув хан Тугоркан. Цікаво, що останній доводився тестем київському князю Святополку Ізяславовичу (1050— 1113). Тіло Тугоркана привезли в Київ і поховали там99. Іменем цього хана названий Труханів острів на Дніпрі.

Походи руських князів на половців у глиб степу не були достатньо ефективними. Коли кочівники дізнавалися про небезпеку, вони швидко втікали: відводили свої вежі на колесах, а також відганяли худобу. Проте на початку ХІІ ст. половці почали вести напівосілий спосіб життя. У той час степи Північного Причорномор’я були вже поділені між половецькими ордами. Їхні вежі перебазувалися на землю. Стали відносно постійними місця перебування половців, їхні кочові маршрути. В таких умовах ці кочівники стали вразливими для руських воїнів.

Труханів острів. Сучасний вигляд

На початку ХІІ ст. руські князі переломили ситуацію й перейшли в наступ на половців. Київський князь Святополк Ізяславович та князь переяславський Володимир Мономах (1053—1125) організували низку походів у глиб степів. Ось як у літописі розповідається про перемогу цих князів над половцями в 1103 р.:

«Вложив Бог у серце руським князям, Святополку [і] Володимиру, добрий намір, і зібралися вони радитись на [озері] Долобську. І сів Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною та в одному шатрі, і стали радитися. І почала говорити дружина Святополкова: «Не час навесні воювати. Погубимо ми смердів і ріллю їх». І сказав Володимир: «Дивно мені, дружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а