Великі міфи імперії - Омелян Нестайко
Тому повернемося ще раз до Кавеліна. Він визнає, що походження населення основних російських областей не вирішене до цього часу, тобто виникає питання: чи є великороси обрусілими фінами, чи переважно переселенцями з Малоросії? І виголошує слова, які є квінтесенцією цієї викривальної статті: «В утворенні великоросійської гілки, її розселенні й обрусінні фінів полягає інтимна, внутрішня історія російського народу, яка досі залишається якось в тіні, майже забута; а проте, саме в ній і лежить ключ до всього холу російської історії». [42] Не можемо припустити. що російські історики не знали про існування поглядів, висловлених такою відомою в наукових колах людиною Це вже не є суперечка стосовно якогось окоемого епізоду історії йдеться про «ключ до її розуміння».
Російська громадськість обурилася з приводу статті Кавеліна, дехто навіть образився. Правда, з відомих істориків ніхто не зреагував на таку «єресь», не викликала вона також лавини публікацій. Історики сховали «ключ» глибоко до кишені.
М.Н.Покровський (1868–1932 рр.) — марксистський історик періоду наївного правдомовства (короткого, дуже короткого) писав про невдячне ставлення російських істориків до Кавеліна і пояснював, що «причиною такого ставлення пізніших академіків і професорів до їх духовного предтечі є незвичайна відвертість цього невеличкого етюду. Кавелін прямо ставить всі крапки над «і», нічого не ховає…» [43]
Тут ми зробимо невеличкий екскурс у минуле, щоб у читачів не створилося враження, що К.Д.Кавелін є автором епохального відкриття і до нього «великоросіяни» не знали про своє коріння.
Погляд на фінське походження росіян має свою давню передісторію. Вперше його висловили німецькі вчені, запрошені до Санкт-Петербурга на працю у новостворену Академію наук (повна її назва: Академия наук и курьезных художеств). Вони почали застосовувати наукові методи в дослідженнях з історії Московщини. Результатом наукових досліджень було те, що Міллер, Шльоцер і Стріттер засумнівалися у слов'янському походженні росіян. Слід визнати, що в столиці незабаром відчули небезпеку і, погрозивши пальчиком «глибокодумній німоті», примусили змінити тематику досліджень. Треба віддати належне здогадливості німецьких учених: вони не знехтували цим попередженням, не наполягали на своєму, бо знали, що навіть чуже підданство в тих географічних широтах не врятує їх від караючої десниці. Тому воліли отримувати грошики в столиці, ніж загартовувати своє здоров'я в умовах Сибіру. «Сибірське 'здоров'я», на превеликий жаль, не сприяє довголіттю.
Справа набрала державної ваги і, за китайською традицією, яка проникла через золотоординський Сарай в царські владні структури, до історії надалі була прикута особлива увага. Жодні єресі, чи то релігійні, наукові, чи, не дай Боже, політичні, не проходили повз державну пильність чиновників. У даному випадку за перо взялася сама імператриця Катерина II. У таємному циркулярі за її підписом вказувалось, що росіяни, як і весь, меря, мурома є слов'янами і походять від стародавніх роксолянів, тобто народів розсіяних, від чого і пішла назва Росія, росіяни. Катерина II заслужила собі право називатися родоначальницею російської історичної брехні. Вона своїм імперським перстом вказала шлях російським історикам, які крокують ним ось уже;більше двох століть з короткочасними перервами. Чого ж навчає імператриця тогочасним покрученим московським язичієм: «Соблазнительно покажется всей России, аще примете толкование г. Стриттера о происхождении российского народа от финнов». [44] Необхідно нагадати, що німці після ідеологічної обробки великою мірою спричинилися до популяризації цієї московської ахінеї серед наукових кіл Європи. Виявляється, такий маловідомий факт, що серед санктпетербузьких «малоросійських» шукачів посад і чинів питання про походження москалів порушувалося неодноразово, до того ж із глибоким знанням справи. Про це можна довідатися з листа польського поета так званої «української школи» Богдана Залєського до Ф.Духінського — польського публіциста, етнографа, історика. У цьому листі від 19 лютого 1859 року Б.Залєський згадував Миколу Гоголя, котрий у 30-х роках відвідував в Парижі своїх польських друзів. Знаходимо там такі слова: «… Очевидно, ми говорили найбільше про москалів, осоружних нам і йому. Питання їх фінськости було постійно на столі. Гоголь підтримував його з усією своєю українською запальністю. Він мав у себе під рукою чимало збірок народних пісень різними слов'янськими мовами. Отож, з приводу фінськости москалів уклав був і читав нам знамените писемко. Доказав у ньому, порівнявши і поставивши побіч себе пісні чеські, сербські, українські тощо з московськими, різниці, що впадають в очі, в дусі, обичаях і моральности… Про кожне людське почування була окрема пісенька: тут наша слов'янська, солодка, лагідна і поряд тут же московська, понура, дика, нерідко канібальська, одним словом чисто фінська». [45]
Безперечно, Гоголь не був одноосібним автором цих поглядів на витоки московської культури і походження. А формувались вони ще в Росії внаслідок частих розмов між земляками, напевно, не з москалями, бо можна було нарватися на реакцію на зразок пушкінської «Клеветникам России». Просто у Гоголя, як і у інших молодих людей, що віддалялися від «Північної Пальміри» до Заходу, розв'язувалися язики. Та згодом їх погляди переважно припасовувалися до державної ідеології, нахил до дискусій зникав. Не оминув цей процес уже вловні російського письменника Миколу Гоголя… У
