Українські традиції - Автор невідомий
Якось проходила вона землю свою, і трапилося їй бути в якомусь великому лісі над рікою великою на ймення Плоскова, і побачила там божественне видіння, тобто місце це осяялось трисвітлими променями сонячного божества, аж годі було дивитися. І зраділа цьому видінню, подякувала Господові Богу і, до своїх обернувшись, пророчила, що на цьому місці має бути церква в ім'я святої Трійці, а до того монастир і місто велике. Помолилася на цьому місці довго і хреста там встановила. А потім знову божественна Ольга повернулася до Києва і, там живучи, багато добра чинила: убогим щедру милостиню давала, гостей і перехожих всім достатком наділяла, навіть коли з поган були, рівняючись до свого владики, господа Ісуса Христа, котрий сонцем сяє над злими і над добрими і дощ посилає на праведних і грішних. Через якийсь час згадала блаженна про те видіння, що на ріці Плоскові бачила, і послала туди багато золота, щоб заснувати церкву святої Трійці, там же і місто велике було закладено – Псков, за пророцтвом її. Працювала для поширення віри святої аж до чесної сивини, велику користь чинячи землі Руській.
У той час син її Святослав, залишивши її з дітьми своїми – Ярополком, Олегом і рівнопрестольним Володимиром, пішов завойовувати Болгарську землю, де взяв вісімдесят міст і столичне їхнє місто Переяславці, в якому і жив (це місто Переяславець Кромер називає Дерестець). В той час довідалися печеніги, що Святослав пішов на болгар з військом, зібралися й напали на Київ, але молитвами святої Ольги не взяли самого міста, оскільки Претич, Святославів воєвода, напав на них зненацька вночі і відігнав од Києва. А потім сам Святослав, прийшовши з великою кількістю війська, до кінця їх розбив і прогнав. Блаженна Ольга велику подяку склала Господу, що врятував її од облоги. Онуків своїх вчила святої віри, але хрестити не сміла, бо впертий був син Святослав. А він, прогнавши печенігів, прийшов до Києва і хотів знову йти на болгар, щоб там жити, повідаючи:
– То середина мого князівства, і там мені добре ведеться: від греків – золота багато, тканин, вина, овочів і коріння різного; від чехів, так само й угрів, – золота, вина і коней, а з Русі – хутра, меду, воску і людей.
А блаженна Ольга просила його, щоб не відходив, кажучи, що смерть її близька, і так мовлячи:
– Сину мій милий, чому йдеш чужих шукати, а своє на кого покидаєш? Діти ще малі, а я, як бачиш, стара, до того ж вельми хвора, кінець життя мого приходить. Тепер ні про що я так не турбуюся, як про тебе, що багато чому тебе вчила, провила й упоминала, щоб покинув ти темінь ідолопоклонську і звабу бісівську, а пізнав світло віри християнської і правдивого Бога, в Трійці єдиного, якого я пізнала. Ти за те не дбаєш, відаю добре, що через упертість і неслухняність свою легковажиш прохання й упоминания родительки своєї, – чекає на тебе на землі біда велика, а по смерті вічна мука. Тож прошу тебе, не йди нікуди, поки я не помру, а коли віддаси моє грішне тіло землі, то йди, куди хочеш. По смерті моїй не чини наді мною нічого з обрядів та забобонів поганських, але священик мій нехай поховає тіло моє грішне за звичаєм християнським. І могили наді мною не треба насипати, ні тризни чинити. Але пошли золота багато до Царгорода, до святого патріарха, і хай той за душу мою грішну помолиться Господу Богу і накаже служби Божі іншим священикам за мене служити і іншим милостиню дасть. Інакше щоб не чинив, уже-бо час і кінець життя мого дочасного (як сказала) прийшов, щоб до любого мені Христа йшла, в якого вірую.
Це чуючи, Святослав вельми плакав і все наказане обіцяв виконати, тільки вірити у Христа не схотів. А через три дні, дуже хворою будучи, дякувала вона Господу Богу й святій Богородиці, яку в усьому за помічницю мала, також і всіх святих в молитві закликала. І, коли прийшов час розлучення з тілом у неї, прикликавши священика, святу сповідь учинила, прийняла божественні й животворящі тайни Господа Бога і спаса нашого Ісуса Христа і, радуючись, віддала святу душу свою в руки Господу Богу, якому вірно служила, відійшовши до вічного мешкання і палацу небесного. Померла року 6477, а від різдва Христового 969, місяця липня 11 дня, жила літ усіх своїх 80, і поховано її з великим плачем від усіх людей на тому місці, яке сама свята вказала.
А в літо 6497, а від Різдва Христового 989, за пророцтвом блаженної, коли Господь просвітив святим хрещенням всю Руську землю через онука її великого князя Володимира, на якого впало добре насіння святої науки блаженної і стократний колос видало за преосвященного митрополита Леонтія (котрий перший був після Михаїла), що хрестив Руську землю, тоді святий князь Володимир в двадцяте літо по смерті святої заснував церкву в ім'я пресвятої Богородиці в Києві, на яку десятину велів давати, після чого її Десятинною і досі звуть, переніс до неї з належною честю її святі мощі, від яких див і зцілення багато було тим, що до неї приходили, в славу пресвятої Трійці, якій належать від нас усіляка слава, честь і поклоніння нині, завжди і вовіки віків. Амінь.
