Роздуми про двадцяте століття - Тоні Джадт

А чом би й ні? Історик (чи будь-хто інший) без категоричних думок не надто цікавий, і було б дуже дивно, якби в книжку про авторові часи не втручалися його погляди на людей та ідеї, які в ті часи панували. Думаю, різниця між категоричною книжкою і книжкою, викривленою авторовими упередженнями, у тому, що перша визнає походження та природу поглядів автора, не претендуючи на абсолютну об’єктивність. Особисто я і в «По війні», і в новішій мемуаристиці подбав про те, щоб обґрунтувати своє бачення часом і місцем свого народження. Освіта, родина, клас, покоління. Ніщо з цього не слід розглядати як виправдання, а тим паче як перепрошення за своєрідні інтерпретації. Ці обставини згадано для того, щоб читач міг їх оцінити і пов’язати з контекстом.

Звісно, ніхто не є лише продуктом своїх часів. Моя кар’єра інколи накладається на інтелектуальні й академічні тенденції, а інколи проходить із ними по дотичній. Я виріс у марксистській родині, тому не піддавався на надмірний запал моїх сучасників — нових лівих. Провівши сумарно два роки в Ізраїлі та ознайомившись із сіонізмом, я зазнав лише непрямого впливу ентузіазму 1960-х у його шаленіших формах. Я вдячний Тіму за те, що він вивів ці коливання на світло: сам я погано їх бачив і, визнаю, досі не надто звертав на це увагу.

Вивчаючи французьку історію в Кембриджі — який був осередком нової науки для історії ідей і англійської історіографії, однак застійним середовищем для сучасної європейської історії, — я мав свободу йти власним шляхом. У результаті я так і не належав ні до якої «школи», на відміну від своїх однолітків, які працювали із сером Джоном Пламбом у Кембриджі чи з Річардом Коббом в Оксфорді. Так я остаточно став тим, до чого завжди тяжів: своєрідним чужинцем у світі професійної академічної історії.

У цьому є свої мінуси, як є мінуси й у тому, щоб чужинцем увійти в соціоакадемічну еліту Вічно якось із підозрою сприймаєш «своїх» із їхніми бібліографіями, методами і спадковими практиками. З цим було непросто в Америці, де професійний конформізм цінують вище, ніж (принаймні раніше) в Англії. Де-небудь у Берклі в мене часто запитували думки про ту чи ту книжку, яка викликала фурор серед молодших колег, на що я мусив зізнаватися, що ніколи про неї не чув: я ніколи не опрацьовував «галузевої літератури». Ті самі колеги, навпаки, були приголомшені, дізнавшись, що я читаю політичну філософію, хоча моя офіційна «нива» — соціальна історія. Це бентежило мене в молодості, зате стало предметом гордості у зрілі роки.

Тепер я дуже радий, що залишився з історією, відмовившись від спокуси (яку нав’язували вчителі й викладачі) досліджувати літературу чи політику. Щось в історії промовляло до мене тринадцятилітнього і промовляє досі: особлива увага до пояснення змін у часі, необмеженість предмета. Узявшись нарешті за написання наративної історії свого часу, я був переконаний, що лише так його можна зрозуміти, і це переконання анітрохи не ослабло.

Якось один із немолодих викладачів у Кембриджі дорікнув мені за те, що надто захоплююся фізичними й геологічними структурами (я працював над дослідженням соціалізму у Провансі й дуже зацікавився роллю ландшафту та погоди). «Географія,-сказав він мені, — працює з мапами. Історія працює з людьми». Це назавжди запало в пам’ять — як очевидна істина, адже ми творимо свою історію, і як явний обман: ситуацію, у якій ми творимо історію, не можна сприймати як даність, її потрібно описати, повно та прихильно, і мапи тут цілком можуть відіграти центральну роль.

Розрізнення між мапами й людьми, хоч явно правдиве, теж є оманливим. Усі ми — продукти справжніх і метафоричних мап. Географія мого дитинства — місця, де я бував, і те, що я бачив, — сформувала мою особистість не меншою мірою, ніж батьки або вчителі. Але «мапа» моїх підліткових років і юності теж важлива. Її виразно єврейські, але водночас дуже англійські прикмети; Південний Лондон 1950-х, усе ще повний едвардіанських звичаїв і стосунків, де місце було таким важливим (я був із Патні, а не із сусіднього Фулема): без цього контексту важко пояснити те, що відбулося потім. Кембридж 1960-х із його поєднанням noblesse oblige та меритократичного соціального ліфта; академічний світ 1970-х із його нестійкою сполу-кою марксизму в розпаді та персоналістським запалом — усе це наповнює моє письмо й визначає мій рух. Для тих, хто хоче зрозуміти ці речі, така мапа, певно, буде корисним путівником.

Якби я не написав із десяток книжок і сотень есеїв, у яких був свідомо відстороненим, то, можливо переймався би, що ці розмови й роздуми дещо соліптичні. Я не написав автобіографії, хоча останніми місяцями опублікував мемуарні нариси. Я не відступаю від переконання, що за умовчанням історик має залишатися в тексті невидимим. Однак, заохочений заглибитись у власне минуле, визнаю, що це допомагає мені зрозуміти свій внесок у дослідження минулого як такого. Сподіваюсь, інші поділятимуть це враження.

Нью-Йорк, 5 липня 2010

Література

Оскільки книжка постала з розмови, цей список не є бібліографією у традиційному сенсі. Це посилання на праці, що їх згадують автори, у доступних — де це можливо — виданнях. У квадратних дужках подано дату першої публікації.

Agulhon, Maurice. La République au village: les populations du Varde la Révolution à la Seconde République. Paris: Plon, 1970.

Annan, Noel. Our Age. Portrait of a Generation. London: Weidenfeld & Nicholson, 1990.

(Arendt) Арендт, Ганна. Джерела тоталітаризму. Київ: Дух і Літера, 2005 [1951].

Арендт, Ганна. Становище людини. Львів: Центр гуманітарних досліджень, 1999 [1958].

Арендт, Ханна. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Київ: Дух і літера, 2013 [1963].

Arnold, Matthew. «Dover Beach», in New Poems. London: Macmillan and Co., 1867.

Aron, Raymond. Introduction à la philosophie de l’histoire. Essai sur les limites de l’objectivité historique. Paris: Gallimard, 1986 [докторська дисертація, 1938].

Baldwin, Peter, ed. Reworking the past: Hitler, the Holocaust, and the historians’ debate. Boston: Beacon Press, 1990.

Benda, Julien. La trahison des clercs. Introduction by André Lwoff. Paris: B. Grasset, 1977 [1927].

Berlin, Isaiah. «On Political Judgment». The New York Review of Books, October 3, 1996.

Beveridge, William. Full Employment in a Free Society. London: Allen and Unwin, 1944.

Browning, Christopher R. Ordinary Men: Reserve Police Bataillon 101 and the Final Solution in Poland. New York: Harper Perennial, 1998 [1992].