Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська - Олександр Віталійович Красовицький
23 серпня 2014 року
• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»
Після ранкової зачистки 23 серпня території, яка впритул прилягала до залізничного полотна, що проводилася силами всіх підрозділів, які перебували в Іловайську, стало очевидно, що тримати під постійним контролем всю територію у нас просто не вистачає людських ресурсів. Зачистити зачистили, але залишати на зачищеній території було нікого. Ми чекали обіцяну допомогу й не могли зрозуміти, куди поділася колона, яку ми обігнали ще два дні тому, та де ж обіцяна допомога? Особовий склад усіх добробатів в Іловайську налічував трохи більше 400 бійців: «Донбас» — 150 бійців, «Дніпро-1» — до 50 бійців, «Херсон» — 30, «Світязь» — 30, «Івано-Франківськ» — 30, «Миротворець» — 80 бійців, було 4 «бехи», всі з 93-ї бригади та на кожній охорона: шість бійців. Підходи до міста прикривали блокпости 39-го та 40-го БТРО. Зазначена кількість бійців не достатньо точна, але це ті цифри, які були згодом оприлюднені в офіційних заявах. Для подальшого просування через залізницю та зачистки решти міста не вистачало людей. Окрім того, до нас доходили чутки про те, що з боку Росії готується вторгнення танків на допомогу Донецьку, що на той час був майже повністю оточений. Також говорили, що підрозділи, які прикривали наші тили, періодично вступають в бої з незаконними збройними формуваннями, які намагаються розбити нашу оборону. Родичі деяких бійців здіймали галас у засобах масової інформації та влаштовували пікети біля Дніпропетровської ОДА й Міністерства оборони в Києві, з метою привернути увагу до проблеми Іловайська. Головнокомандувач заспокоював мітингувальників, запевняючи, що напризволяще українських військових не залишать. У штабі заявляли, що ситуація в районі Іловайська під контролем.
• Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»
Вогнева позиція (ВП) — ділянка місцевості, зайнята або підготовлена до заняття артилерійським підрозділом для ведення вогню. Вогневі позиції діляться на основні, тимчасові і запасні, які відповідно призначаються для виконання основних вогневих завдань, часткових (окремих) завдань і, у разі потреби, здійснення маневру або вимушеного залишення основної вогневої позиції.
Ще бувають так звані фіктивні вогневі позиції. Вони створюються, аби ввести ворога в оману. Зовні мають вигляд такий само, як і справжні бойові, з інженерними спорудами, навмисно порушеним маскуванням та макетами гармат. З цих хибних вогневих навіть імітується ведення вогню. Проте сучасні засоби розвідки дозволяють дуже швидко вирізнити підробку, і тому цей час краще витратити на облаштування основної та запасних вогневих позицій.
Та спробувати дезорієнтувати противника тактикою «кочових гармат». Коли артилерійський підрозділ завдає ударів для відвертання уваги, кілька разів до того ж швидко змінюючи свої вогневі. Змушуючи ворога гаяти час на пошук та контрбатарейну боротьбу. Готуючи самим, тим часом, основний вогневий наліт.
Узагалі, це все азбучні артилерійські істини. Проте для нас у серпні 2014 року вони були на кшталт вищої математики китайською мовою.
З усієї необхідної тактичної, топографічної, балістичної, бойової та вогневої підготовки ми мали у своєму активі місяць активного встановлення наметів на полігоні «Близнюки», дванадцять пострілів з АК там само, п’ять пострілів на обслугу з гармат на полігоні смт Черкаське в сусідній області та непересічну артилерійську мудрість «цілься — не цілься, все одно навідник про*бе».
Із усім цим багажем знань і навичок ми рушили проти ночі з 23-го на 24 серпня 2014 року на нашу першу вогневу. Дорогою мали кілька цікавих та небезпечних пригод і збагатилися ще однією атовською прикметою.
Бійці 26-ї самохідної бригади, що відходили тоді зі Старобешевого у напрямку Комсомольського, переказали, що ніколи не можна займати вогневу там, де наказують зі штабу. Треба обов’язково посунутись хоча б на 500 метрів.
Саме під селищем Старобешеве і була нам обрана та призначена наша перша вогнева позиція.
Нашим бойовим завданням була підтримка підрозділів, які штурмували Іловайськ, і протидія вторгненню російської армії.
• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»
23 серпня 2014 року. Той день настав. Дочекались підкріплення. Батальйони «Дніпро-1», «Світязь», «Миротворець». Ну і рештки нашого батальйону з Курахового і Попасної. Усі тепер у зборі. Це обнадіює. Ще й не забули про воду, пальне та інші припаси.
Тепер можна зі спокійною душею йти в атаку.
— «Пианист»! Ты слышал?
— Що?
— Земляки твои приехали?
— Які ще такі мої земляки?
— Батальйон «Івано-Франківськ»!
— Нічого собі! Треба буде піти з ними привітатись...
— В бою и «прывитаешься». «Лермонтов» сказал, что скоро идем на штурм. Так шо, харош дрыхнуть. Собирайтесь!
— Цікаво, куди підемо?
— Да какая разница. Пора уже навалять этой сепарне. Закатаем их металлом в асфальт.
Через півгодини величезна колона вже стоїть готова до бою. Багато всіх тут. Може, і дві сотні набереться... Штурм точно буде багатообіцяючим.
Попереду їдуть машини піхоти і броньовані пікапи. Позаду йде піхота. Курс на колійну станцію. Ми все там знаємо добре. Тим більше, що навіть бойова історія вже є. Від цих знань ентузіазм подвоюється.
— Б**, почему они так тянутся? Щас мы это поправим.
«Камаз» обганяє всю колону і виривається вперед.
— Здесь все чисто! Чего вы медлите?
«Лєрмонтов» приєднується до «Камаза», і ми швидко відриваємось від колони та першими заїжджаємо на станцію.
Тут зовсім спокійно. Немає ніяких ознак чиєїсь присутності. Вітерець спокійно ганяє порожніми територіями.
— Сепары уснут скоро от той скорости, с которой мы нападаем.
Дві бойові машини піхоти зупиняються в полі, щоб була пряма видимість до ворожого об’єкта. Починається атака. Важкий кулемет аж захлинається від потужних хлопків. З головних воріт станції стріляє автоматичний гранатомет батальйону «Дніпро-1». Вчепили на нього піратський капелюх. Заради розваги. Намальований черепок ритмічно підстрибує за кожного пострілу. При тривалому вогні й танець виходить.
Раптом біля машин піхоти лунають вибухи. Декілька купок диму повільно розвіваються по вітру. З точністю можу сказати, що це гранати автоматичного гранатомета. Тільки ворожого. Цей звук я знаю ідеально.
— Нас обстреливают!
«Бугор» сидить із кам’яним обличчям і спостерігає за всім із водійського сидіння.
— Друже «Бугор», вы не против, если я вас потревожу?
— Ніяк ні, друже командире.
— Заводите машину!
Вони швидко зникають осторонь. Лунає кількадесят вистрілів. Стріляти поїхали. Безсовісні. А нас не взяли. Самі працюють по ворожому гранатометнику.
Ого! А це вже по них стріляють. Я свідок першої дуелі автоматичних гранатометів. Заворожуюче.
Тим часом у нас картина не така вже й героїчна. Лунають непоодинокі панічні вигуки. Усі, хто був у полі, — біжать на територію станції.
