Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького - В. М. Горобець
Розгніваний впертістю козаків і без результативністю власних дій, польний гетьман віддав наказ про підготовку до нових штурмів. Проте численні втрати все ж змушували командування бути більш прагматичними. До прагматизму спонукало також стрімке наближення зими, що тягнуло за собою серйозні проблеми із забезпеченням війська продовольством і фуражем. Не було впевненості й щодо дотримання кримським ханом нейтралітету, порушити який його наполегливо закликали козаки, зрозуміло — на свою користь. А тому Конецпольський врешті-решт приборкав власну гординю і вислав до Жмайла пропозиції щодо замирення.
Козацьке військо цього разу також не вельми рвалось у бій. А тому старшина швидко погодилася розпочати перемовини. Щоправда, навіть за таких умов запропоновані комісарами від імені польного гетьмана кондиції не задовольнили козацьку сторону, тож розпочалися кількаденні політичні торги. Дослідники звертають увагу на той факт, що обидві сторони на переговорах поводилися дуже люб’язно. Як і під час бойових герців, так і тепер обопільно демонстрували повагу й такт. Отже, і стадія замирення сторін підтверджувала реноме війни 1625 р. як такої собі «лицарської війни».
4 листопада козаки обрали на гетьманство лояльного до короля і Речі Посполитої Михайла Дорошенка, і вже наступного дня той надіслав Конецпольському декларацію щодо готовності Війська Запорозького підписати мирну угоду. 6 листопада комісари Речі Посполитої прийняли присягу загального козацького кола. Обопільні поступки дозволили завершити комісію мирною угодою, яка стала підґрунтям для розвитку стосунків Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою упродовж наступних декількох років. І коли наступного дня козацький гетьман зі старшиною відвідали Конецпольського, той — демонструючи повагу до статечного й лицарського козацького товариства, залишив їх... на товариський бенкет.
Кримські виправи козацтва 1628—1629 рр.
Попри те невдоволення, яке викликали домовленості Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою 1625 р. в середовищі козацтва, вони на певний час усе ж таки сприяли стабілізації ситуації. Цьому чимало сприяло й те, що в цей час на чолі Війська Запорозького стояв доволі впливовий і водночас поміркований козацький лідер — Михайло Дорошенко, котрий намагався продовжувати політичний курс одного зі своїх великих попередників — гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Тим часом у Криму з новою силою спалахує суперництво Мехмеда і Шагіна Ґераїв із підбуреним до непокори османською владою кланом Мангитів, очолюваних войовничим мурзою Кан-Теміром. Скориставшись із поразки Ґераїв у битві з Кан-Теміром на Дунаї, турецький султан вирядив до Криму флот, під прикриттям якого османська влада мала намір посадити на ханський трон нового-старого кримського правителя — Джанібек-Ґерая. Шагін-Ґерай у пошуках союзників для боротьби з суперником брата звертає свою увагу на Запорожжя і відновлює союз Військом Запорозьким. Після чого Дорошенко, реагуючи на заклики союзника, веде козаків на Кримський півострів допомагати Мехмед-Ґераю.
На той час Кан-Темір уже здобував Бахчисарай, в якому знаходилися позбавлені підтримки татар Мехмед і Шагін Ґераї. Своєчасна козацька допомога дозволила відкинути Орду бунтівного мурзи до Кафи, де вона заховалася під захист османських військ. Платою ж Війська Запорозького за цю перемогу стала втрата кількох знакових козацьких лідерів. Зокрема, виправа 1628 р. стала останньою для гетьмана Михайла Дорошенка. Загинув під стінами ханської столиці й колишній козацький гетьман Оліфер Голуб, котрому, до речі, на той час виповнилось аж 80 років.
Військо Запорозьке, розбивши війська Кан-Теміра під Бахчисараєм, за надану ханом обіцянку великої плати продовжило переслідування його супротивника під стіни Кафи. Облога цього османського оплоту на Кримському півострові тривала півтора місяця й, вочевидь, мала всі шанси стати ще одним успіхом в історії козацько-татарської співпраці — якби не показова нерішучість Мехмед-Ґерая, котрий так і не наважився вдертися в турецьку фортецю, аби тим самим остаточно не зіпсувати стосунки з султаном. Утім, така лояльність уже не могла врятувати непокірного васала Османів. Турецький флот доправив на півострів нового претендента на кримське царство — калгу султана Девлет-Ґерая, а тим часом суходолом на допомогу Кан-Теміру йшли османські війська під орудою Гусейна-паші та Кенані-паші. Кримці почали масово переходити на бік нового правителя, а Військо Запорозьке було змушене з боями пробиватися на Запорожжя. На Січ козаки, крім нещасливого союзника Шагін-Ґерая, доправили й багаті воєнні трофеї — відібрані у Кан-Теміра гармати, що дісталися татарам від поляків за результатами Цецорської битви 1620 р.
Позбавлений влади Мехмед-Ґерай подався спочатку до Бахчисарая, а потім услід за братом — на Запорожжя. А вже в листопаді 1628 р. козаки під орудою нового гетьмана Григорія Савича-Чорного й у травні-червні 1629 р. під командуванням отамана Івана Сулими спробували знову посадити Мехмед-Ґерая на ханство. На чолі незначної Орди участь у походах брав і сам повалений Стамбулом хан. Але цього разу досягти успіху не поталанило.
Більше того, козаки запідозрили Мехмед-Ґерая у подвійній грі й таємних контактах із діючим кримським правителем Джанібек-Ґераєм і навіть Кан-Теміром-мурзою, що стало причиною військових невдач союзників. І за це нібито невдаху стратили. Щоправда, за іншими відомостями, Мехмед-Ґерай загинув, як і належало безстрашному степовому лицареві, у бою з супротивником неподалік Перекопа.
«Ото ж унія — лежать русь з поляками». Переяславська війна-«комедія» 1630 р.
Зі смертю в Кримському поході Михайла Дорошенка, по суті, завершилася ціла епоха у взаєминах Війська Запорозького з Річчю Посполитою. Епоха, позначена щирими спробами сторін відшукати обопільно прийнятний компроміс, який хоч би певною мірою задовольнив жадання поміркованої частини правлячої еліти Речі Посполитої та козацької старшини як регіональної еліти Наддніпрянської України. Обраний на місце Михайла Дорошенка старшим козацького реєстру Григорій Савич-Чорний також належав до поміркованого угруповання козацьких старшин. Проте, на відміну від своїх великих попередників, Савич-Чорний хоч і був вправним воякою (зокрема, він 1624 р. організував успішну виправу на Чорне море), але не мав тієї харизми й дипломатичних здібностей, які дозволяли Сагайдачному чи Дорошенку не лише вправно вести перемовини з очільниками Речі Посполитої, а й тримати в послуху свавільну козацьку масу.
Саме лідери останнього організовують 1629 р. черговий похід на Кримський півострів, маючи на меті помститися за смерть своїх гетьманів — Олефіра Голуба й Михайла Дорошенка — та їхніх бойових побратимів. До походу пристало аж близько 23 тисяч чоловік. Утім, жаданого результату це не принесло. На підході до Перекопу татари розбили слабко кероване козацьке військо. Загалом у цьому провальному поході полягло декілька тисяч козаків-нереєстровців, і через
