Час Змін. Свобода - Євген Ігорович Сакара
– Є якісь обмеження щодо фінансування шкіл?
– Обмеження завжди є. Так як коштів не вистачає на фінансування всіх шкіл, ми по черзі фінансуємо україномовні школи з умовою, що вони утилізують всі книги російською мовою.
– А як же російськомовні школи? Невже діти з цих шкіл не заслуговують на якісну освіту?
– Заслуговують, але поки держава не віддасть зовнішній борг, не подолає корупцію, не відбудує дороги та не підніме медицину на якісний рівень по всій країні, фінансування шкіл не збільшиться.
– Але ж вже прийняли закон про перехід на нову навчальну програму?
– Ви упустили голосне слово – “поступовий” перехід. Російськомовним школам доведеться почекати років з п’ять.
11. Дитячо-юнацький центр16:00. В той час як в школі після обіду все завмирало, в будівлі, яка розташувалась неподалік, життя тільки починало вирувати. Це був місцевий Дитячо-юнацький Центр (ДЮЦ), чотири-поверхова споруда, яка включала в себе великий басейн, спортзал, планетарій, велику залу для виставок та актовий зал для конференцій, шкільних випусків, тощо. Тут діти та підлітки відвідували різні секції, такі як:
– художня справа, де кожен міг навчитись малювати на папері та полотні, ліпити різні фігурки з глини та пластелину, вишивати хрестиком чи будь-яким іншим методом та багато чого іншого;
– оркестр народних інструментів “Сяйво”, члени якого грали в оркестрі, кожен обирав якийсь музичний інструмент, їздили виступали у різні міста України та навіть за кордон;
– танцювальний колектив “Промінь”, учасники якого виконували народні та сучасні танці, також їздили з концертами по всій Україні та інколи в країни Європи.
– гімнастична пластика, де дівчата могли працювати над своєю фігурою. Цей гурток вела дружина Богдана, Іринка. Це допомагало місцевим дівчатам зберігати гарну форму навіть після народження діток;
– також тут розмістилась скаутська організація “Пласт”, яка сприяла патріотичному самовихованню молоді. Учасники пласту ходять у походи, відвідують культурні пам’ятки та міста України, допомагають з організацією фестивалю “Мова” та різних інших подій, активно беруть участь в толоках, садять дерева, допомагають в притулку для тварин, поширюють листівки та багато чого іншого;
– театральна студія “Яр”, де діти можуть вчитись акторській майстерності, співати, танцювати, вивчати ази сценічної мови та рухів;
– радіотехнічний гурток, де діти мають можливість складати різні схеми, створювати власні вироби. Цьому гуртку компанія приділяє найбільше уваги. Тут за останні роки створили такі прилади, як електро-тротуар, який перетворював кінетичну енергію людей, які по ньому ходять, в електичний струм. Цього струму вистачало для освітлення вулиці ввечері; дорожній фільтр для води; систему накопичення струму, основні батареї якої заряджалися або від сонячних батарей, або від портативних вітряків, або від динамо машини, яка приводилась в рух від ручних обертів людиною; фільтр повітря від пилу, а також багатьох інших дрібних цікавих винаходів;
Наявність басейну, спортзалу та футбольного поля дозволила організувати секції футболу, волейболу, баскетболу, плавання, легкої атлетики, гімнастики, настільного та великого тенісу.
Щороку проводився конкурс підтягувань на перекладині. Перші три переможці, які підтягнулися найбільше разів, отримували грошову винагороду в розмірі 10000, 5000 та 2000 гривень. Інші учасники за кожне підтягування отримували по двадцять гривень. Це давало мотивацію тренуватись місцевим. Аналогічні винагороди давались і за інші фізичні змагання.
* * *В Свободі прийнято дітей віддавати відразу на дві секції, на вибір дитини. Перша секція повинна розвивати інтелектуальні та духовні здібності дитини (музика, малювання, “Пласт”...), друга ж секція повинна розвивати фізичні здібності. Це є результатом роботи програми “Здоров’я нації”.
Всі секції ДЮЦ-і були безкоштовні, сім’я кожної дитини лише раз на рік робила визначений членський внесок, який йшов на косметичний ремонт центру, оновлення деяких матеріалів чи інструментів. Кошти на подорожі по містах (це і поїздки оркестру виступати по різним містах, і танцюристів, пластунів...) виділялись з сільського бюджету. Розвитку дітей в Свободі приділялася значна увага, адже від них залежатиме майбутнє країни.
На стінах всередині центру в більшості випадків були фотографії колективів, які виступали в різних місцях, пластуни на фоні різноманітних місць, малюнки дітей з художньої секції, авторські фотографії різних куточків України. Вислови великих людей також зустрічалися, але рідко.
В загальному ДЮЦ Свободи нічим не поступався аналогічним секціям великих міст, дітей тут було достатньо, так як майже всі діти селища його відвідували.
12. Інтернат17:00. Місцевий інтернат, на відміну від інших подібних установ України, не фінансувався ні Державою, ні будь-якими іншими благодійними організаціями. Його фінансування повністю взяла на себе Свобода. Всі діти, які не мали розумових вад після шести років ходили в школу, відвідували ДЮЦ, активно брали участь у розвитку селища. Кожен мав кімнату, власні речі, з вісімнадцяти років власний комп’ютер та телефон (але якщо дитина хотіла це раніше, вона могла підзаробити і сама придбати собі все, що захоче). Тобто діти з інтернату мали все те, що і звичайні діти. Не було лише батьків, але їх замінювали вихователі, які віддавали дітям всю увагу та любов.
Після закінчення школи діти могли або поступати в будь-який вищий навчальний заклад і вчитись далі, або йти працювати. Житлом вони також забезпечувались відразу після влаштування на роботу.
Всі діти з інтернату без винятку є членами “Пласту”, щоліта їздять в табори, відвідують різні міста, допомагають в побуті селища.
Потік дітей був у декілька разів більшим за інші інтернати. Так як діти мали повну свободу і контакт з місцевими людьми, тих, хто добре себе проявляв швидко забирали сім’ї. Особливо цим користувались похилі люди, які потребували уваги та допомоги. Звільнене місце ніколи не залишалося
