Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

Негучний окрик наздогнав нас за квартал від потрібної адреси. Це були Крайт та Ірма. Жінка, побачивши мене, широко посміхнулася.

- Яка я щаслива вас бачити, Елері! Я дуже переживала про вашу відмову і ледве не вмовила чоловіка їхати на прийом через Хаол, щоб забрати вас силою! - Вона засміялася власному жартові, викликавши в мене збентежену усмішку. Я вже викинула з голови той лист Ірми, а вона запрошувала мене не просто з ввічливості, а справді хотіла бачити.

Між чоловіками почалася легка розмова. Дорайн не відразу випустив мою руку, спочатку глянув у вічі, ніби питаючи, чи може він мене залишити, і тільки після мого кивка, його пальці розтулилися. Тепер у моє передпліччя вчепилася Ірма, вона понизила голос і зізналася мені:

- Ми йдемо в зміїне гніздо.

Я розгублено кліпнула, але крок не сповільнила, хоча внутрішньо напружилася. Здавалося, що відьомський артефакт кольнув шкіру під рукавом. Ірма продовжувала скаржитися мені:

- На прийомі будуть лише демони. Вищі чини. Раніше я була на подібних заходах єдиною людиною, і це не найприємніші відчуття.

– Чому б просто не ходити на ці свята?

- Це ж демони, - зітхнула співрозмовниця, наче це все пояснювало. - Напевно, ви ще не встигли цим перейнятися. У них все набагато складніше, ніж у людей. Зі своєю парою прийнято з'являтися на всіх подібних збіговиськах, інакше виникають питання. А обраниця людської крові це майже завжди хрест на потомстві; для демонів діти дуже важливі. Сім'я для них загалом на першому місці. Заради коханих вони здатні стерти в порошок все, що встає на шляху. Навіть віддати частину своєї душі.

Ірма підняла руку, і з-під її манжета визирнула голова золотої змійки. Після цього вона схилилася ще ближче до мене, ніби розкривала зовсім моторошний секрет:

- Дорайн через свого вартового зчепився з батьком минулого разу, коли приїжджав у Шедан.

- Зчепився? - Я ахнула і рефлекторно подивилася на демона.

- Угу, - Ірма поклала другу руку на моє передпліччя, закликаючи заспокоїтися. - Моріар помітив, що син з'явився без стража. Адже ви знаєте, що демон може залишити хранителя тільки тому, в кого закоханий?

Я хитнула головою й опустила погляд, вивчаючи свої туфельки, що ступали плиткою. Про демонів я справді знала пригнічуюче мало, швидше я могла б із заплющеними очима намалювати будову їхнього скелета та кровоносної системи, розповісти алхімію та магію їхніх тіл, але навіть не здогадувалася про деякі моменти психіки чи традиції.

- Айра тоді теж була у столиці та Моріар розгнівався, що вибір сина впав не на неї. Думаю, Дорайн так і не порозумівся з батьком, тому що навчився думати власною головою, а не сліпо виконувати волю старого. У запалі сварки з'ясувалося, що обраниця Дорайна ще й не демон. Бачили б ви обличчя Нессі Залії, вона весь вечір ні з ким не говорила, а наступного дня спішно поїхала у відрядження.

Мені чомусь стало соромно перед цією демонесою. Я не мала до неї теплих почуттів, але й завдавати їй душевних мук не збиралася.

- А де Віттор? - Зважилася я змінити тему.

- У бабусі. Демонічні бабусі це найгірше, що може трапитися з вашою дитиною: розбалують і залюблять до неподобства. Демони зі своїх дітей порошинки здувають, років до шести-семи точно, поки не можна їх повноцінно тренувати контролю.

За розмовою я навіть не помітила як ми підійшли до потрібної будівлі. Минули невисокі сходи, опинилися в гардеробі. Дорайн галантно і спритно допоміг мені зняти плащ, передав його працівникові, а, впоравшись зі своїм верхнім одягом, запропонував мені лікоть. Геррі шмигнув у мою сумочку і лише зацікавлено висунув носа.

В основному залі справді було дуже багато демонів. Для мене, мабуть, навіть надто багато. Люди тут також були присутні, але в ролі обслуговуючого персоналу. Від великої кількості світла, гарного вбрання і прикрас, у мене зарябіло в очах. Погляд зумів зосередитися на усміхненому світловолосому демонові, що прямував у наш бік:

- Радий вітати мого колегу, - Загір радісно розкрив обійми назустріч моєму супутнику. Після цього він ввічливо кивнув мені: - Міс Міон, ви чудово виглядаєте. Якби ви не знаходилися під охороною мого друга, я б вас вкрав, але зараз навпаки спробую забрати у вас кавалера, - чоловік підморгнув мені й знову звернувся до Дорайна, кивнувши собі за спину: - Аргал тут, я чекав тебе, щоб поговорити з ним.

Пальці на моїй долоні стиснулися трохи сильніше. Чоловік відповів неохоче:

- Я підійду до нього згодом.

- Він заїхав на прийом лише на пів години, а потім поїде, - пояснив свій поспіх Загір. - Можемо його проґавити.

Дорайн стиснув щелепи, дивлячись у тому напрямі куди раніше вказав його друг. Стало зрозуміло, що причиною сумнівів чоловіка являюся я і моє прохання ніде мене не залишати, але на цей прийом запрошували лише демонів, отже, Йозефа тут бути не може. Тому я постаралася звільнити свою руку. До мене одразу обернувся демон, і я пояснила:

- Я побуду з Ірмою.

- Впевнена?

- Так, все в порядку.

- Я повернуся дуже швидко.

- Добре, я буду чекати.

- Ідемо, Заг, - Дорайн відпустив мою руку, стиснувши наостанок, кивнув другові, і вони вдвох швидше вирушили в протилежну частину зали. Крайт уже розмовляв із якимсь незнайомим мені демоном, а Ірма запросила мене до столика із закусками.

- Обожнюю ці прийоми за різноманітність тарталеток, - поділилася вона зі мною. У моїй сумці підозріло захрумтіло і я вразилася тому, коли Геррі встиг щось умикнути зі столу. Ірма поглядом вказала на одну з тарілок: - Ось ці з креветками просто смакота. О ні, - жінка раптом скривилася і різко відвернулася від столика до мене, прокоментувавши: - Одна креветка випала з тарталетки, набула свідомості й тепер рухається в наш бік.

Я здивовано моргнула, підвела очі та побачила про кого говорила Ірма. Демонесі в елегантній темно-фіолетовій майже чорній сукні було за п'ятдесят, але її обличчя все ще зберегло красу, навіть вікові зморшки його не псували. У жінки була ідеально рівна постава і гордовитий погляд світло-блакитних вицвілих очей.