По секрету твоя - Рошаль Шантьє
— Я хотіла спитати дещо… — говорю трохи з затримкою.
— Звичайно. Я слухаю.
Ми снідаємо кавою та вівсянкою, щоб уже за традицією разом вирушити до університету.
— Я про того хлопця, Юру Бокаєва, якого тоді збив мій батько.
Марк розуміючи киває.
— Я чекав, коли ти про це заговориш. Якщо не передумала, я подзвоню та призначу зустріч.
— Не передумала, — впевнено кажу.
— Ти дуже смілива, моя дівчинко.
Він каже це дуже просто, ніби ці слова само собою зрозуміле, і я посміхаюся найщирішою посмішкою, а в очах стоять сльози. Як важливо чути слова підтримки. Дуже-дуже.
І знову за нами слідує вольво з охороною. Я, чесно кажучи, майже за три тижні вже звикла, що вони десь поруч, але сумніваюся, що це знадобиться. Весь цей час ні дзвінка, ні смс-ки. Ми живемо своїм життям, а батьки своїм. Я не знаю, як мама і це найболючіше, сама дзвонила кілька разів, але дзвінок скидали. У результаті вирішила, що після поїздки до батьків Юри спитаю у Марка дозволу з'їздити до батьківського дому, щоб самій спробувати вмовити маму поїхати.
— Ти впевнена, що тобі потрібен дозвіл Марка, Тая? — насупилась подруга, жуючи панна коту в одній із кафешок неподалік ВНЗ, куди ми іноді заходимо.
— Ні, Арін, але по-іншому в мене поки не виходить.
Арінка тільки зітхнула, але нічого не сказала. Це й не потрібно, я знала, що мені потрібно вчитися відповідати за себе саму, як я колись і хотіла. Але виявилося, що вирватися на свободу недостатньо, треба ще знати, що робити з цією свободою. А я не знала.
“Якщо хочеш, можемо поїхати додому разом. Я звільнюся за 20 хвилин».
— Це повідомлення від Марка, — повідомляю Аріну, коли ми йдемо до університетської бібліотеки.
— Пропонує романтичну вечерю? — подруга заманливо грає бровами, виглядає смішно і ми регочемо.
— Ні, але мені хотілося б побути з ним трохи. Останнім часом він надто завантажений роботою. Не образишся?
— Вибираючи між сексуальним викладачем і бібліотекою я вибрала б перше, так що біжи, пташка моя! Тільки не забудь все розповісти!
Я цілую Арішку в щоку і швиденько йду на парковку. День теплий, тільки от сесія скоро. Коли виходжу з будівлі Марка ще немає, я прийшла раніше. Помічаю, що у вольво не сидить, як завжди, Денис, а Влад. Він питається у мене дозволу сходити за кавою і я його відпускаю.
Підходжу до Маркової машини та беру в руки телефон. Хочу написати Аланьєву, що я на місці, але не встигаю.
— Ось де ти є. Навчаєшся, як ні в чому не бувало? — звучить грізне перед тим, як обличчя спалахує від ляпаса.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
