Наслєдіє - Аксінія Ардова

Я сиділа в кріслі й дивилася на Крістіана. На 17-річного хлопця, блакитноокого красеня, капітана шкільної команди з лакросу, вовкулаку, який без найменших вагань пішов рятувати свого Вожака, чітко усвідомлюючи, що міг загинути в тій печері. Я згадала, як він став між Корнієм і берсерком, намагаючись захистити за будь-яку ціну життя того, хто понад усе дорогий Малайї. Матвій би сказав, що це вовчий інстинкт захисту зграї, а я скажу, що це він, Крістіан Майклсон, хлопець, якого я всією душею покохала, побачила на порозі нашого з Олександром будинку в костюмі скелета в ніч Хелловіна 9 років тому.

Каблучку дідуся я наділа на вказівний палець як символ вічної пам'яті про найріднішу істоту, котра назавжди лишиться сумним спогадом в моєму серці. Не маю уявлення, як далі складатимуться обставини, яким чином зміниться наше життя але знаю напевно, що у мене вистачить сили прийняти все, що уготовано долею, з гідністю.

Дивно, на скільки у Всесвіті все пов'язано між собою...
Якщо безсмертна душа Хугіна - є початок всього , то древня душа Муніна - всього кінець; якщо народження Корнеліуса було причиною відкриття Міжземелля, то поява на світ Віквеї - тому наслідком...
Крихкий баланс буття повинен зберігатися, в цьому і є сенс існування Всесвіту...

Кінець