Мій нестерпний (коханий) хокеїст - Маринка Черемних

Коли я її обіймав, я відчув справжнє тепло, якого мені ніколи не дарувала мати. З самого дитинства, вона була зациклена тільки на собі- подорожі, брендові речі, море грошей. Моїм розвитком займався тільки тато. Він сам навчив мене рахувати, писати і тому подібне, мама навіть ніколи не подарувала мені нічого на зимові свята, в той час як тато завжди приносив мені подарунки та виховував мене. І зараз, поряд з цією жінкою, я відчував справжню підтримку. Саме її мені хотілося захищати від всіх негараздів та поганих людей, а не свою матір, яка ніколи мені не давала цього тепла

- Мама...- тихо промовив я і з моїх очей виступило декілька крапель сліз

- Вадиме, ти назвав мене мамою?- запитала жінка та міцніше притиснула мене до себе. Я кивнув та підняв на неї свої очі. Вона ніжно витерла з моїх щік декілька сльозинок та поцілувала у щоку

- Тепер ви для мене мама, справжня, а не та, яка була з моїм татом заради вигоди- сказав я та обійняв її

- Все буде добре. Ти головне пам'ятай те, що я тобі сказала. І якщо тобі ще знадобляться поради, звертайся, я завжди допоможу- сказала жінка. Ми ще посиділи 20 хвилин, розмовляючи про мою гру. Потім ми вирішили вже піти спати. Правда мама ще пішла до кабінету, щоб забрати батька спати. Я піднявся та побачив, що у кімнаті Діани ще горить світло від лампи. Вирішив її не чіпати, щоб не отримати на горіхи, не хочу заважати їй працювати, але шалено хочу побачити її за роботою. Впевнений, що вона вся така серйозна, зібрана. Я посміхнувся та пішов до своєї кімнати. Коли моя голова зустрілася з подушкою, я відразу ж провалився у міцний сон.