Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Це моя особиста справа, — відрізала й  поспішила вийти з кабінету для розтинів. Двері хутчіше зачинилися, залишаючи мене посеред робочого місця. За спиною чулися важкі кроки. — Ви й так зіпсували мені докази. Найкраще, що ви можете зараз зробити — вийти звідси.

— І ти не...не вигориш, якщо я залишу тебе тут одну? — занепокоєно запитав містер Санктус, а потім ніби згадав щось і кинувся на вихід. — Я зараз повернусь...зачекай трохи...

Містер Санктус зник, гепнувши гучно дверима та нарешті залишивши мене одну. На очах виступили сльози від болю. Я не знала, де зараз був Рейн. Та й навряд чи він біг би сюди з іншого кінця міста, щоб допомогти мені. Навіть не так. Він біг би, але це зайняло б надто багато часу. Тому я поспішила зачинити на ключ свій кабінет і дістала зі столу зілля тимчасової смерті. Невеличка пляшечка викликала глибоко всередині змішані почуття. З одного боку я відчувала себе залежною від зілля, а з іншого… це була та сама ейфорія в яку люди потрапляли, коли їм ставало легше. 

Аж не вірилося, що після стількох днів, коли Лоріан лікував мене своїми дотиками, я знову повернулася до того, з чого починала. Цікаво, колись настане момент, коли я не буду подорожувати на той світ, наче до себе додому? Коли ця клята магія перестане наді мною знущатися?