Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Значно більше, ніж я… — ображено надув губи Лоріан.

— Не правда, — буркнула, відсовуючись від теплого плеча. — Я просто ставлю своє здоров'я вище за почуття, які можуть минути через кілька тижнів.

— Чому ти думаєш, що...вони минуть?

— Бо так завжди, Лоріане... — розвела руками. — Люди ідуть. А після них залишаються лише розтрощені почуття та голод. При чому голод навідується значно частіше, за тих бовдурів, які обіцяли бути поруч зі мною до скону.  

— Тоді я стану таким же надокучливим та милим, як твій апетит, — почулося збоку. Гарячі пальці ледь зачепили мій мізинець, привертаючи до себе увагу. — Я буду постійно переслідувати тебе, буркотіти та вимагати чогось смачненького.

— Тортика? — наївно повернула лице на голос, мало не торкаючись чужого носа своїм.

— З твоїх губ, — прошепотів Лоріан та невагомо поцілував.

Десь за вікном шумів вітер, віддаючись морозом по шкірі. Принаймні це я так хотіла думати, щоб не зізнаватися в цьому божевільному розумінні між нами. Визнати навіть перед самою собою, що ця людина пробралася під мої ребра настільки глибоко, я все ще не могла.