Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута
— Бо в тебе не було вибору. Та й зараз немає, — не втрималась й таки повідала свої переживання. — Але якби цей вибір був, то між мною і якоюсь нормальною жінкою, від якої не тхне періодично смаженими зомбі, ти вибрав би її.
— Не думаю, Есміно. Та й не бачу сенсу блукати між цими "якби". Ми живемо в тих реаліях, що маємо, і я вдячний небу, що ти з'явилася в нашій конторі.
— Бо допомагаю розкривати висяки? — буркнула веселіше і відпила ще трохи кави. На душі стало значно легше.
— І це теж, — розсміявся Рейн, допиваючи за кілька ковтків свій лате. Стаканчик полетів у найближчу урну, чоловік потягнувся до моєї руки й обережно перепелів наші пальці. По шкірі відразу ж розлилося тепло й навіть стало легше дихати. — З тобою моє життя стало значно кращим. То ж...найменше, чим я можу тобі віддячити — це годувати тебе чимось смачним, щоб ти жила зі мною якомога довше.
— Лоріане, ти збанкрутієш, якщо будеш постійно платити за мною їжу. Я, звичайно, бачила, що ти не з бідних, але не варто розкидатися грошима заради мене. Я сама оплачую свої рахунки.
— Не збанкрутію, я все життя готувався до твоїх апетитів, — нахабно сміявся Рейн, сильніше стискаючи пальці. — На найближчі років десять нам вистачить точно.
— А далі що? Будемо брати кредит на купівлю їжі для ненажерливого кактуса? — веселилася, згадуючи, як він мене звав сьогодні. — Навряд чи нам дадуть його на такі прозаїчні цілі.
— Не переймайся. Треба буде, я підсмажу тобі свою печінку і принесу на блюдці. А ще краще, зроблю з Джері відбивну — і тобі смачно, і я душу відведу. А то вже рука болить кидати в нього книжки.
Гучний сміх проносився засніженими вуличками. Замерзлі перехожі косо дивились на нас, приймаючи за пришелепкуватих. Десь спереду виднівся відділок, де на мене чекало тіло «Крижаної королеви». Треба було все ж таки прикликати її дух й дізнатися хоч якісь деталі. Бо від сьогоднішньої жертви ми їх не дочекаємось точно. Цікаво, як наш маніяк зумів стерти її спогади? Це ж наскільки сильна ментальна магія має бути для цього, щоб не залишилось навіть дитячих спогадів?
