Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Ай...! — гаркнула так, що аж в очах потемніло. — Просто відвези це кляте ліжко до нього.

— Та відвезу, відвезу. Може хоч ти до нього достукаєшся, щоб він нормально пролікувався. А то ж ваші діти успадкують його надщерблені звивини та твій прекрасний характер і переб'ють ненароком  пів міста в перехідному віці, — ніяк не втихомирювався він, здіймаючись із нагрітого місця та хапаючись за бильце. — А якщо серйозно... Я радий, що ти жива. Тому вимикай хандру і лікуй свого проклятого сама. Він на відріз відмовляється від уколів і мої наручники мало чим допомагають в цій справі. За тебе хвилюється.

— Чому ти не пустив його до мене? — запитала, вдивляючись у хдкі білі стіни.

— Бо схопить тебе на оберемок і втече. А йому треба докапати курс, бо кровотеча може знову піти. Так що зроби з нього ляльку вуду на кілька днів, а потім ідіть на всі чотири сторони, щоб очі мої вас не бачили. А то всі нерви витріпали. Навіть тістечко зранку не зміг у себе запхати.

Міцні руки штовхнули ліжко і повезли мене коридорами. Я не знала, що буде далі і чим все закінчиться, але мені жахливо хотілося вмоститись до Лоріана під бік та впевнитись, що він цілий. Як би Ай не намагався жартувати про його стан, я розуміла, що це була лише брехня, аби не нервувала вже я. Хоча правду кажучи, сил на сльози в мене й так не було. Ні на що не було, крім нього.