Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Потерпіть до квартири,  — буркнув він, навмисно прикриваючи долонею очі. — Я вам не заважаю?

— Заважаєш, — розсміявся чоловік, знаючи що нахаба все одно нікуди не піде. — Але ж це твій прямий службовий обов'язок. Ти там часом при прийомі на роботу не писав згоду на моє переслідування та професійне колупання моїх нервів?

— Ну що ти! Лише підписав кілька сторінок з обіцянкою слідкувати за одним психом, який в людей книжками кидається. Уявляєш? — награно здивувався перевертень. — Він же може так ненароком покалічити здорову людину!

— Не перегравай, Джері, — миттєво посерйознішав Лоріан. — Здорові люди не стрибають із третього поверху, коли в двох метрах видніються сходи.

— Безсовісний, — гаркнули йому і відповідь. — Пішов я в машину. В тебе десять хвилин, щоб довести Фіалку. Довше чекати вас не буду.

— Джері! — прогарчали мені на вухо.

— До сказу, любий. До ска-зу, — розсміявся напарник, відчиняючи двері палати. — От бачиш, Фіалко, який тобі збоченець дістався самовпевнений? Десять хвилин! Ну й ну...хто б міг подумати, що він такий не витривалий...

Джері моментально втік на коридор, поки я продовжувала сміятися із їхніх жартів. Здавалося б, обидва дорослі розумні чоловіка, на відповідальних посадах. А інколи так послухаєш і ніби двоє дітей, які не можуть поділити між собою чогось.