Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

Від розчарування, я ледь вимовила "дякую", сіла на стілець і притиснула долоню до чола, намагаючись трохи охолонути. Все відбувалося так швидко і водночас надто плутано. Я ні чорта не розуміла, навіть отримавши свої відповіді. 

— Де він зараз...? — ледь вичавила з себе. 

— Сказав, що його викликали на якусь нараду і щоб ти більше не переймалася за злочини у Вайленсі й берегла себе, — повільно цитувала Святого Короля жіночка, шукаючи підступ у моєму скаженому виразу обличчя. — А що не так...? 

— Есміно, тільки не говори що... — затнувся Лоріан на півслові. 

— Я не розумію його мотивів, Лоріане, — вперто промовила. — Який йому сенс був захищати мене? 

— Може...ти йому сподобалась...? — припустив Джері, ще більше нахиляючись до мене, його очі блищали від напруги.

— Навряд чи, — промовила я, хоч і не була впевнена. — Але одне я знаю точно — Велс знав більше, ніж нам сказав. А Сем...не хотів аби я дізналася про це. 

— Про що? — ніяк не могла зрозуміти міс Салі, але моїх сил на пояснення не було і я залишила це за Лоріаном та Джері. 

Вставши на ноги, мій погляд зачепився за той самий листок в кутку камери. На ньому було написано лише дві літери "Д" та "О". Я сховала його в кишеню та мовчки вийшла з ізолятора, аби більше не бачити всього цього. Жахливо захотілося закутатись у ковдру та перенестись у минулі дні, де все було так просто. Де мій керівник не був вбивцею, а я не була його ціллю.