Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— Можливо ви й маєте рацію, Елайно. Але, поки що, я не бачу у своєму житті ні щастя, ні спокою, ні здорового глузду...а за зілля дякую. Надіюсь, воно допоможе.

Я хотіла було ще щось сказати, але Тайра швидко встала та вийшла з кабінету, залишаючи мене наодинці з собою ж. За вікном вже горіли ліхтарі, освітлюючи осінні вулиці. Десь там, ходив «Колекціонер магії» і міг легко мене зловити на якомусь темному перехресті. Але я не брехала Тайрі — я вірила у долю.

Зустріч з Інсанією змусила мене багато чого переосмислити. Деякі ситуації, в які ми потрапляли колись, створила зовсім не вона. І не вона вирішила кинути нас у небезпечні події. Ні. Єдине, чого вона завжди хотіла — це щастя для своїх створінь. Щастя для таких, як я. І, попри злочинців й слуг хаосу, я вірила, що вона зуміє добитися його.

А божевілля... Правильно колись казав Алан. Всі ми божевільні по своєму. І чи так важливо, від чого саме ми втрачаємо глузд? Іноді достатньо просто зійтися в діагнозах.