Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

Невже це справді була Інсанія? Але якщо це дійсно вона, то виходить, що її сестрою була Арана? Рана? А той, хто на мене напав — її створіння? Божевілля. Елайно, ти зійшла з розуму! Тобі терміново треба пролікуватись смачним чаєм в Алана, доки до тебе в гості ще не прийшли інші божества.

Я стискала в долонях віник з совком і змітала розбитий магкам. Мої пальці тремтіли, а в голові роїлись самі дурні думки. Чисто теоретично, якщо я не збожеволіла, то скоро на мене чекає зустріч з підозрілим столяром і Каєм. А ще, алергія, бо за її словами, диван мав говорити зі мною.

— Ело? Що з тобою? — почулось позаду. Я повільно повернулася, щоб втратити дар мови. Мій диван ожив.  Сам по собі. — Ело? Ти зараз  бліда, як стіна. Сядь посидь трошки, а то ж я звідси не докличусь нікого!

— Святі носочки... Дайте мені сили.

— Точно погано, з носками розмовляєш... Вони ж не живі. Ти ж лишень на мене чхнула була. Що з тобою робиться? Простудилась?

— Ти нічого не пам'ятаєш? — перепитала, повільно ідучи до дивана і сідаючи поряд з ним на підлогу. — Якийсь злочинець відібрав мою душу і ти зник. А потім він мало не викрав мене.

— Святі пружинки! Це мене що, вбили виходить? А я ж так мало пожив! Навіть не встиг познайомитись з гарною софою! Та я цьому викрадачеві наступного разу в зад вистрілю пружиною, щоб мало не показалося! — розійшовся не на жарт диван, поки я обіймала його від радості. — Повір мені, я його дупу точно впізнаю і тисяч!

— Як? Ти ж навіть не пам'ятаєш нічого.

— Вона має мати вигляд злочинця! Страшна, загрозлива і хитра.

— Думаєш, що дійсно вичислиш його по одній задній частині? — розсміялася. — Краще мовчи та будь обережним, аби знову не зник. А то мені без тебе дуже сумно було.

— Правда? Скучила за мною?

— Скучила. Без твого бурчання було важко.

Мої пальці продовжували обіймати друга. Я дивилась на широку спинку і згадувала Алана. Він був таким же надійним, і його так само не вистачало. Швидше б попасти в кав'ярню та відпочити від всіх цих переживань.