Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Схоже там така сума, що він до нас з того світу прийшов би, аби вернути, — приречено констатував факт Лоріан. — Добре, пішов я збиратись. Бувай. 

Короткі гудки обірвалися моїм сопінням. Було образливо, що навіть у позаробочий час ми не могли відпочити разом. Але, зрештою, я усвідомлювала, що такою була наша професія і моє розчарування її не змінить. 

— Чекатиму на тебе, — тихо промовила. — Тож вмикай суперслідчого, знаходь ті скарби й повертайся до мене. Добре? 

— Добре, Есміно, — тепло посміхнувся чоловік, залишаючи поцілунок на моєму нахмуреному лобі. — Постараюся швидше. Люблю тебе. 

Чоловік тихо вийшов з кімнати, залишаючи мене одну. Я мовчки ввіткнула ніс в теплу ковдру й заплющила очі. Дурне закінчення дурного дня. Марно було сподіватися, що він матиме приємний кінець. Зрештою, чому я сподівалась на інше? Слідчі ніколи не мали стабільного графіка й коли я йшла на цю роботу, я знала про це й була до цього готова. Постійна завантаженість та нічні вилазки? Без проблем, давайте бутерброд і поїхали. Знайшли труп? Давайте смачне тістечко і можете ще одного тягнути  я не проти. З того часу мало що змінилося. Чому ж було так образливо? Можливо, раніше я просто навіть теоретично не припускала, що знайду когось важливішого за мертве тіло та смачний перекус.