Ті, що співають у терні - Колін Маккалоу
Релігія була невід’ємною частиною життя Педді. На його шлюб із Фіоною католицький священик погодився вкрай неохоче, бо вона була парафіянкою англіканської церкви. І хоча Фі й відмовилася від своєї віри заради Педді, його віру приймати вона не стала. Важко сказати чому, хоча одна причина була очевидною: Армстронґи походили з древнього роду першопрохідців, щирих англіканців, а Педді був іммігрантом без шеляга в кишені та ще й ірландцем. Армстронґи з’явилися в Новій Зеландії ще до прибуття перших «офіційних» поселенців, а це було своєрідним паспортом, що засвідчував приналежність до колоніальної аристократії. Армстронґи про Фіону сказали лиш одне: її шлюб із Педріком був мезальянсом.
Родерік Армстронґ заснував новозеландський клан у дуже цікавий спосіб. Усе почалося з події, яка справила величезний вплив на Англію вісімнадцятого сторіччя: з Війни за незалежність в Америці. До 1776 року щорічно понад тисячу дрібних порушників відправляли морем до Вірджинії та до Північної й Південної Кароліни, продаючи їх там у кабалу не кращу за рабство. Тогочасне британське правосуддя було немилосердним та безжальним: убивство, підпал, загадковий злочин під назвою «видавати себе за циганів», а також крадіжка на суму більше за шилінг каралися шибеницею. Скоєння ж дрібного злочину тягло за собою заслання порушника до Америки на термін, що визначався тривалістю решти його життя.
Та 1776 року Америку «закрили», й Англія опинилася в ситуації, коли кількість засуджених швидко зростала, а подіти їх нікуди. В’язниці були забиті вщент, тому надлишок в’язнів розміщували в трюмах старих кораблів, що стояли на якорі у гирлах річок. Щось треба було робити, і вихід знайшли. З величезною неохотою (бо це означало витрату кількох тисяч фунтів) капітану Артуру Філіпу наказали плисти до Великої південної землі. Це сталося 1787 року. Його флот з одинадцяти кораблів перевозив понад тисячу каторжників, а також матросів, морських офіцерів та загін морських піхотинців. Та це не була славетна одисея у пошуках свободи. Спливло вісім місяців, і наприкінці січня 1788 року флот прибув до бухти Ботані-бей. Його божевільна величність король Георг Третій знайшов нове звалище для своїх каторжан — колонію Новий Південний Уельс.
1801 року Родеріка Армстронґа, якому виповнилося лише двадцять один, засудили до довічного заслання на каторгу. Наступні покоління Армстронґів наполягали, що він походив із дворянської родини з графства Сомерсет, яка розорилася через американську революцію, і що жодного злочину Родерік не скоював. Утім, ніхто з нащадків не виказав особливого ентузіазму, щоб скласти славетний родовід їхнього предка; вони купалися в променях його слави і трохи фантазували.
Та хоч якими були походження та статус Родеріка Армстронґа в англійському суспільстві — він був чоловіком запальної вдачі. Впродовж восьми місяців невимовно жахливої подорожі до Нового Південного Уельсу він зарекомендував себе впертим і непоступливим каторжанином і своїм небажанням помирати заслужив повагу до себе з боку корабельного начальства. По прибутті до Сіднея 1803 року Родерік став більш непокірливим, і його вислали кораблем на острів Норфолк до в’язниці для невиправних. Ніщо не могло змінити його поведінку: його морили голодом; його кидали до камери настільки тісної, що там не можна ані сісти, ані лягти; його били батогами, перетворюючи на криваве місиво; його приковували ланцюгами до скелі у морі й чекали, поки він почне захлинатися. А він сміявся зі своїх мучителів — скелет у рваному ганчір’ї, без жодного зуба в роті й без жодного живого місця на шкірі, живлений зсередини вогнем злості та гордині, який, здавалося, ніщо не могло загасити. На початку кожного дня Родерік зусиллям волі налаштовував себе вижити, а наприкінці кожного дня він тріумфально всміхався, виявивши, що він не помер і досі живий.
1810 року його перевели на Землю Ван-Дімена в групу каторжників, скутих одним ланцюгом, які мали вирубувати дорогу в твердючому пісковику за містом Хобарт. За першої ж нагоди він пробив кайлом груди поліцейському, що командував їхньою експедицією; з десятьма іншими каторжниками жорстоко убив іще п’ятеро поліцейських: потроху, дюйм за дюймом вони зрізали з них плоть, аж поки ті не померли в муках, волаючи від жахливого болю. І каторжники, і їхні охоронці були тваринами, примітивними істотами, чиї емоції відмерли і дегенерували до рівня недолюдків. Для Родеріка Армстронґа втекти з неволі, залишивши своїх мучителів неушкодженими або вбити їх швидко, без мук, було те саме, що змиритися зі статусом каторжанина.
Харчуючись ромом, хлібом та в’яленим м’ясом, забраними у вбитих поліцейських, одинадцятеро втікачів пробралися в собачий холод крізь дощовий ліс. Здолавши багато миль, вони вийшли до китобійні міста Хобарт, де викрали баркас і вирушили через Тасманське море без харчів, води та вітрил. Коли баркас викинуло на безлюдний західний берег новозеландського Південного острова, Родерік Армстронґ та ще двоє чоловіків були й досі живі. Він ніколи не розповідав про ту неймовірну подорож, але ходили чутки, що ті троє вижили, бо вбивали та їли своїх слабших супутників.
Минуло дев’ять років відтоді, як Родеріка вислали з Англії. Він був іще молодою людиною, але скидався на шістдесятилітнього діда. Коли ж 1840 року до Нової Зеландії прибули перші офіційно дозволені поселенці, він вже відкусив собі чималий шмат землі в багатому кентерберійському районі Південного острова, «одружився» з маорійкою і обзавівся виводком із тринадцяти гарненьких напівполінезійських дитинчат. На 1860 рік Армстронґи були представниками колоніальної аристократії; вони посилали нащадків чоловічої статі навчатися до Англії, а винахідливою хитрістю та пожадливістю цілковито й неспростовно довели, що вони й справді є нащадками того визначного й страхітливого чоловіка. Онук Родеріка, Джеймс, 1880 року породив Фіону, єдину доньку серед своїх дітей, а їх було в нього аж п’ятнадцятеро.
Якщо Фіона й сумувала за більш аскетичними протестантськими обрядами свого дитинства, то ніколи про це не казала. Вона толерантно ставилася до релігійних переконань Педді й відвідувала разом із ним службу, піклуючись про те, щоб її діти молилися лише католицькому Богу. Утім, через те, що
