Ті, що співають у терні - Колін Маккалоу

— Чай!

Один за одним до кімнати повільно увійшли хлопці, останнім зайшов Френк з оберемком дров і кинув їх до великого ящика біля печі. Педрік поставив Меґі на підлогу і пішов у протилежний кінець кухні до голови саморобного обіднього столу, хлопці повсідалися з боків, а Меґі видерлася на вершечок дерев’яного ящика, який батько поставив на стілець поруч себе.

Фіона розклала їжу по обідніх тарілках на кухонному столі швидше і вправніше за будь-яку офіціантку й рознесла їх по дві за раз усім присутнім: спочатку Педді, потім Френку, і так далі аж до Меґі. Себе вона обслужила останньою.

— Тю-у-у! Знову тушковане м’ясо! — скривився Стюарт, беручи в руки ніж та виделку. — Мабуть, судилося мені все життя ним харчуватися!

— Їж і не тринди! — гаркнув на нього батько.

Великі тарілки були завалені їжею: на них щедрими порціями лежали варена картопля, тушкована ягнятина та зірвані того ж ранку на городі боби. Попри приглушені стогони та невдоволене бурчання, всі, включно зі Стюартом, до блиску відполірували хлібом спорожнені тарілки, а потім підхарчилися бутербродами з маслом та варенням із місцевого аґрусу. Фі присіла і похапцем поїла, потім швидко підвелася і знову поквапилася до кухонного столу, де розклала по великих супних тарілках купу бісквітів, просякнутих варенням і щедро политих солодким кремом. Фіона рознесла їх також — по дві тарілки за кожну ходку, і нарешті сіла, полегшено зітхнувши: тепер вона зможе спокійно поїсти.

— Ой, ти диви! Пудинг із варенням! — вигукнула Меґі й потицяла в крем ложкою, аж поки протекло варення, утворивши рожеві смужки на жовтому тлі.

— Еге ж, моя маленька Меґі, сьогодні — твій день народження, тому мама приготувала твій улюблений пудинг.

Цього разу ніхто не бурчав і не стогнав із досади; хоч який би не був пудинг, а наминали його з великим ентузіазмом: у родині Клірі таки полюбляли солодке.

Та попри чималу кількість крохмалистої їжі, ніхто в сім’ї не мав ані фунту зайвої ваги, бо кожна її дещиця витрачалася під час роботи або розваг. Овочі та фрукти споживалися за їхню корисність, але саме хліб, картопля, м’ясо та гарячі поживні пудинги запобігали фізичному виснаженню.

Фіона налила кожному по чашці чаю з гігантського чайника, але дітлахи з чоловіком іще з годину сиділи за столом — розмовляли, сьорбали чай або читали. Педді пихкав люлькою, встромивши носа в бібліотечну книгу, Фі постійно доливала чай, Боб також занурився в читання, а молодші діти ділилися планами на завтра. Парафіяльна школа закрилася на довгі літні канікули, хлопці були тепер вільні, і їм не терпілося приступити до виконання призначених їм робіт по дому та городу. Боб мав підфарбувати дещо у будинку, на Джеку з Г’юї були дрова, надвірні господарські споруди та доїння, а Стюарт відповідав за овочі. Після шкільних мук це було для них заіграшки. Фіона мовчала, а Френк сидів, зморено опустивши плечі, й сьорбав чай чашку за чашкою. Час від часу Педді відривався від книги і додавав до списку ще якусь роботу.

Нарешті Фі поманила до себе Меґі, всадовила її на стільчик і вправно заплела доньці волосся стрічечками тканини — час було вкладатися спати їй зі Стю та Г’юї; Джек та Боб умовили матір не вкладати їх і вийшли надвір погодувати собак. Френк поклав Аґнесу на кухонний стіл і заходився клеїти їй волосся. Педрік потягнувся, згорнув книжку і поклав люльку до величезної райдужної мушлі, яка слугувала йому попільницею.

— Ну що, мати, піду спати.

— Добраніч, Педді.

Фі прибрала зі столу тарілки і зняла з гака на стіні великий емальований таз. Поставила на протилежний від Френка бік, взяла з печі масивний чавунний чайник і налила гарячої води; розвела паруючу рідину холодною водою і, поколотивши в тазу милом у маленькому дротяному кошику, помила й виполоскала тарілки, а потім поскладала їх стосом біля тазу.

Френк возився з лялькою, не піднімаючи голови, але коли стос тарілок перетворився на чималеньку гору, він мовчки підвівся, узяв рушник і почав їх витирати. Він рухався між кухонним столом та шафою для посуду з легкістю людини, що робила це не вперше. То була таємна й небезпечна гра, у яку вони грали з матір’ю, бо найсуворішим правилом у царстві Педді був чіткий розподіл повноважень. Домашню роботу мала виконувати жінка, і по-іншому й бути не могло. Жоден чоловік у родині не мав права торкатися жіночої роботи. Однак щовечора, коли Педді йшов спати, Френк допомагав матері, а та навмисне відтягувала миття посуду до того моменту, поки почується стукіт капців, що їх Педді скинув на підлогу. Бо Педді, знявши їх, вже ніколи не повертався на кухню.

Фіона ніжно поглянула на Френка.

— Не знаю, щоб я без тебе робила, синку. Але ти не мусиш допомагати мені. Бо до ранку не встигнеш відпочити.

— Та то нічого, мамо. Нічого зі мною не станеться, якщо я допоможу тобі витерти кілька тарілок. Я мушу хоч трохи полегшувати тобі життя.

— Це ж моя робота, Френку. І я не нарікаю.

— От якби ми несподівано розбагатіли і ти змогла б найняти служницю!

— Не вигадуй, чого нема. — Мати витерла почервонілі руки рушником для посуду і, схрестивши їх на грудях, тихо зітхнула. Вона поглянула на сина трохи занепокоєно, бо відчула, що його невдоволення сильніше за звичне нарікання трудяги на свою гірку долю.

— Френку, не варто будувати грандіозні плани. Бо окрім халепи, нічого доброго з того не буде. Ми — робочі люди, а це означає, що нам не судилося розбагатіти і найняти служницю. Задовольняйся тим, що маєш, будь тим, ким є. Коли ти таке кажеш, ти ображаєш татка, а він цього не заслуговує. Він не пиячить, не грає в карти і працює заради нас, як віл. Він ані копійки не залишає собі з зароблених грошей — все витрачається на нас із тобою.

Мускулисті плечі Френка роздратовано смикнулися, а смагляве обличчя посуворішало.

— А що поганого в тому, щоб хотіти від життя більше, ніж важкої й нудної праці? Хіба це погано, коли мені хочеться, щоб ти найняла служницю?

— Це погано тому, що так не буде! Ти ж знаєш, що ми не маємо грошей на твоє навчання в школі, а якщо ти не матимеш змоги ходити до школи, то ти станеш лише чорноробом, і ніким іншим! Твоя мова, твій одяг і твої руки свідчать, що ти заробляєш на життя важкою фізичною працею. Як каже татко, «людина з мозолястими руками — це чесна людина».

Френк стенув плечима і більше