Моя кузина Рейчел - Дафна дю Мор'є

Я відчинив двері й зайшов. У кімнаті було темно, вогник від моєї свічки освітив ліжко, і я побачив, що завіса його була частково розсунута. І обриси її тіла проступали з-під ковдри.

— Я щойно прочитав вашу записку. Хотів подякувати за неї і побажати доброї ночі.

Я подумав, що Рейчел сяде і запалить свічку, та вона цього не зробила. Так і лежала на подушках під ковдрою.

— Я також хотів, щоб ви знали, що я не мав бажання ставитися до вас зверхньо. Прошу, повірте.

Голос, що пролунав із-за завіси, був на диво тихим та м’яким.

— Я такого й не думала, — відповіла вона.

Ми якусь мить помовчали, а потім вона сказала:

— Я без проблем давала б уроки італійської. Це не зачепило б моєї гордості, нічого такого. А от що мене зачепило, так це коли ви сказали, що таким чином я кидала б тінь на Емброуза.

— Це правда, — сказав я, — та давайте забудемо. Більше не треба про це думати.

— Це було дуже мило з вашого боку, так на вас схоже, — сказала вона, — поїхати до Пеліна зустрітися з опікуном. Мабуть, я здалася вам такою неввічливою, такою невдячною. Я не можу собі цього пробачити.

Голос, знову близький до сліз, щось зі мною зробив. У горлі та в животі я відчув дивну напруженість.

— Краще б ви мене вдарили, — сказав я їй, — а не заплакали.

Я чув, як вона ворушиться в ліжку, тягнеться за носовичком та сякається. Цей рух і цей звук із темряви за завісами, такі звичайні та прості, ще більше мене спантеличили.

Незабаром вона промовила:

— Я прийму ваше утримання, Філіпе, та я не маю зловживати вашою гостинністю, тож поїду наступного тижня. Можливо, в понеділок, якщо вам буде зручно, я вирушу до Лондона.

Із цими словами я відчув порожнечу.

— До Лондона? — спитав я. — Але чому? Навіщо?

— Я приїхала лише на кілька днів, — відповіла вона. — Я й так гостюю у вас довше, ніж планувала.

— Але ж ви ще не зустрілися з усіма, — сказав я, — і не зробили всього, що планували.

— А це має значення? — запитала вона. — Зрештою, все це здається таким безглуздим.

Це було так несхоже на неї, в голосі бракувало енергії.

— Я гадав, вам подобається подорожувати маєтком, відвідувати орендарів. Щодня ми їздили разом, ви видавалися такою щасливою. І сьогодні, коли саджали ті кущі з Темліном. Це все було грою, ви просто намагалися бути ввічливою?

Якусь мить вона не відповідала, а потім сказала:

— Іноді, Філіпе, мені здається, що вам геть бракує розсудливості.

Мабуть, так воно й було. Я почувався сердитим, ображеним, і мені було байдуже.

— Гаразд, — сказав я, — хочете їхати — їдьте. Це викличе купу пліток, та хіба це має значення?

— Мені здається, — сказала вона, — що більше пліток буде, якщо я залишуся.

— Плітки, якщо ви залишитеся? Про що це ви? Хіба ви не розумієте, що перебуваєте тут по праву, що якби Емброуз не був таким божевільним, цей будинок став би вашим домом?

— О Господи, — раптом спалахнула вона гнівом, — чому, по-вашому, ще я сюди приїхала?

Я знову ступив на ті самі граблі. Грубий, нетактовний, усе сказав не так. Я раптом відчув себе безнадійним, неадекватним. Підійшов до ліжка, відхилив завісу і поглянув на неї. Вона лежала, підпершись подушками, склавши руки на грудях. На ній було щось біле, прикрашене на шиї оборкою, немов у церковному вбранні хлопчика-півчого, а волосся було розпущене, перев’язане стрічкою, так, як колись в Луїзи у дитинстві. Я був схвильований та здивований, наскільки молодою вона здавалася.

— Слухайте, — сказав я, — не знаю, чому ви приїхали чи з якими мотивами ви все це робили. Я нічого про вас не знаю, як і про будь-яку іншу жінку. Та мені подобається, що ви тут. І я не хочу, щоб ви їхали. Невже це так складно?

Вона прикрила обличчя руками, немов захищаючись, ніби я збирався нашкодити їй.

— Так, — сказала вона, — дуже.

— У такому разі, ускладнюєте все ви, а не я.

Я склав руки на грудях і поглянув на неї, намагаючись здаватися спокійним, хоч почувався геть інакше. Та стоячи там, доки вона лежала в ліжку, я отримував певну перевагу. Я не розумів, як жінка з розпущеним волоссям, що знову перетворилася на дівчинку, може так гніватися.

Я бачив сльози в її очах. Вона намагалася вигадати якесь виправдання, якусь нову причину поїхати, і в раптовім спалаху прозріння я вигадав майстерну стратегію.

— Сьогодні ввечері ви мені сказали, — почав я, — що слід найняти проектувальника з Лондона, намалювати план садів. Я знаю, що Емброуз завжди про це мріяв. Та річ у тому, що я нікого не знаю і дуже дратуватимусь, якщо поруч ходитиме якийсь проектувальник. Якщо ви хоч щось відчуваєте до цього місця, якщо знаєте, як важливо це було для Емброуза, ви залишитеся ще на кілька місяців і допоможете мені.

Стріла потрапила в ціль. Вона дивилася поперед себе, граючись перснем на пальці. Я ще раніше помітив, що вона робила так, коли поринала в думки. Я продовжував нарощувати свою перевагу.

— Мені ніколи не вдавалося дотримуватися планів, які зазвичай малював Емброуз, — сказав я їй, — як і Темлінові. Він творить чудеса, я знаю, та тільки під чітким керівництвом. Торік він постійно підходив до мене й питав поради, якої в мене ніколи не було. Якби ви залишилися — тільки на осінь, коли треба стільки всього висаджувати — ви б усім нам дуже допомогли.

Вона крутила перстень на пальці, туди-сюди.

— Гадаю, мені слід запитати вашого хрещеного батька, що він думає з цього приводу, — сказала вона мені.

— Мого хрещеного батька це не стосується, — відказав я. — За кого ви мене маєте, за незрілого школярика? Значення має тільки одне — бажаєте ви залишитися чи ні. Якщо ви справді хочете поїхати, я не в силі вас утримати.

Вона здивовано, та все ще тихим, спокійним голосом запитала:

— Нащо ви в мене таке запитуєте? Ви знаєте, що я хотіла б лишитися.

Святі небеса, звідки ж мені знати? Вона натякала якраз на протилежне.

— Тоді ви залишитеся ненадовго, — сказав я, — щоб зайнятися садом? Ми домовились, і ви від свого слова не відступитеся?

— Я залишуся, — сказала вона, — ненадовго.

Я ледь стримував усмішку. Її погляд був серйозним, і здавалося, якщо я усміхнуся, вона змінить рішення. Всередині ж я тріумфував.

— Що ж, дуже добре, — сказав я, — побажаю вам доброї ночі й піду. Що з листом до мого хрещеного батька? Якщо хочете, я покладу його