Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

***

Дракон рвав та метав. Лють клекотіла всередині.

Він же все зробив! Все, щоб захистити свою ніатарі, щоб залишити її зі спокійним серцем, піти, виконавши обов'язок.

Паладини мали стежити за нею, захищати її...

Яким чином вона опинилася тут, у самому серці прориву хіррів, як, шарси дворогі, проникла сюди, куди не може потрапити жоден драхх, який не контролює Прада?

Він тільки-но увійшов у потоки, тільки злився з Розломом, намагаючись його запаяти. І довелося розривати зв'язок сил, збільшуючи дірку у просторі, відкриваючи нові шляхи для Хаосу!

І Хаос не забарився, одразу ж взявся за справу. Брехливі хірри всіляко спокушали його ніатарі, витягаючи з неї крихти дорогоцінної Іньє, а він віддав так багато своєї сили, що ледве вдавалося до неї докричатися! Знову і знову звертався до джерела, але не міг нічого виправити!

Вона торкнулася Розлому! Цього не мало статися, навіть найсильніші драххи не витримують таких дотиків, а вона, його тендітна ніатарі...

І ці прокляті храмовники ще! Як він і побоювався, рух порталом Хаосу не пройшов для неї без наслідків. Хаос чув її, знаходив шляхи, вичитуючи думки та сподівання. Тому й з татуюванням діялося недобре: Хаос шукав, не бажав віддавати свою «здобич». Звав, манив і... заманив.

Зате Еллінге вперше відчув, почув Маньє дитини. Ще зовсім тонку ниточку сили свого сина.

І подвоїв старання, вириваючи ніатарі з чіпких лап Хаосу.

А потім сталося неймовірне. Потужна різнокольорова енергія ринула через неї до нього, на якийсь час вибивши ґрунт з-під ніг, викликавши майже екстаз, бажання зануритися в давно бажану і недосяжну чисту Іньє. Іньє, яку не пам'ятав ніхто з нині живих драххів.

Не витримавши напруження, сутички, Вежа, що будувалася на віки, почала руйнуватися. Він тільки й встиг змінити іпостась, закрити собою ніатарі. І всіма силами намагався її утримати, не дати розчинитися в цьому божевільному потоці.