Темна Академія - Марина Сніжна

– Слухай, я сьогодні чергую, – сказав він, погладжуючи мою руку трохи нижче плеча. – Але завтра ми з хлопцями збираємося до Арклану. Хочеш із нами?

– А якщо не хочу? – буркнула я, скидаючи нахабну руку.

– Крихітко, я ж можу і по-поганому, – його губи скривилися.

– У цьому навіть не сумніваюся, – випалила я.

Злість придушила навіть страх. Як же набридли стурбовані дроу, які ні в що не ставлять мою думку! Вони дійсно вважають, що ми, жалюгідні людські дівчата, тільки й мріємо про їхню увагу?!

– Твій зухвалий язичок не завадило б підрізати, – промовив Шейн і грубувато підняв моє підборіддя. – Ну, або прикусити, – у його голосі прорізалася хрипотця, що мені ой як не сподобалося.

Очі Шейна трохи затьмарилися. Губи стали з неминучою швидкістю наближатися до моїх. Напевно, якби я не була така зла, то дозволила б йому урвати поцілунок і на цьому він би зараз заспокоївся. Але злість змусила ногу зігнутися в коліні і щосили врізати йому в найвразливіше місце. Шейн одразу ж відпустив мене, охнув і зігнувся, вигукуючи лайки.

Адепти, якы проходили повз нас, так зареготали, що у мене у вухах задзвеніло. Правда, варто було Шейну окинути їх лютим поглядом, всі поспішили заткнутися і рушити далі. Я ж чекати, поки дроу прийде до тями, не стала. Щосили кинулася до їдальні. Дорогою намагалася осмислити те, що сталося, і приходила до невтішних висновків. Оце я тепер встряла!

Майже невидячими очима насилу знайшла Шейріс і Крістора і попрямувала до них. Помітила за їхнім столиком Лін та Дору і слабко їм посміхнулася.

– Вітаю.

Вони відгукнулися тим самим, і я мішком звалилася на вільний стілець. Добре, що друзі взяли сніданок і для мене. Зараз я навряд чи була в змозі піти за ним сама.

– Що сталося? – стривожено запитала Лін, вдивляючись у моє обличчя.

– Шейн, – коротко пояснила за мене Шейріс. – Що він тобі сказав?

Я не відповіла, тому що в цей момент до їдальні увійшов вищезгаданий дроу. Негайно знайшов мене очима. В його погляді читалася така злість, що моє серце на кілька секунд навіть битися перестало від жаху.

– Я його вдарила, – нещасним голосом сказала я. – І тепер мені кінець.

Судячи з облич дівчат-другокурсниць, вони подумали так само.

– Що ти будеш робити? – похитала головою Дора. – Може, до декана звернутися?

– Жартуєш?! – випалила я. – Та він сам ясно сказав, що в наші внутрішні розбірки влазити не буде. Мовляв, на його факультеті панують закони сили.

– Якщо до серйозних каліцтв дійде, то вступиться, – «втішила» мене Лін.

Застогнавши, я обхопила голову руками і втупила погляд у тацю з їжею.

– Не хвилюйся, у тебе є ми, – нагадав рудий. – Якщо буде потреба, я його трішки підсмажу. Нехай тільки сунеться до тебе!

Дора невиразно гмикнула, хоч і знала про здібності Крістора з нашої вчорашньої бесіди.

– Шейн – третьокурсник.

– То й що? – не зрозумів Крістор.

– Вони вивчали захист від дії магічного вогню. Ти поки що не проб’єш його. Цьому треба вчитися.

– Гном’я дупа! – Вилаялася Шейріс. – І що ж тоді робити?

– Намагайся нікуди не ходити сама, – порадила Лін. – Може, при свідках він до тебе й не полізе.

Невпевненість у її голосі сильно збентежила.

– А якщо полізе, його хтось зупинить? – з іронією запитала я.

– Більшість побоїться, – підтвердила мої побоювання ельфійка. – Та й не прийнято у нас лізти у чужі розбірки. Виняток – якщо справа стосується членів п’ятірки чи того, з ким у тебе стосунки. Може, попроси когось із ваших хлопців? – запропонувала вона.

– Жартуєш? – пирхнула Шейріс. – Вони нам бойкот оголосили!

– Не всі, – засопів рудий.

Схоже, його як «хлопця» ніхто навіть до уваги не приймав. За інших обставин я кинулася б його втішати, але зараз голова була забита власними проблемами.

– А що Шейн взагалі може зробити? – нещасним голосом запитала я.

Дівчата переглянулись і вирішили не відповідати. Я знову застогнала. Може прийняти пропозицію Чарунчика? – промайнула боягузлива думка, але я з обуренням її відкинула. Вкотре подумала про те, як сильно помилилася, вступивши на військовий факультет.

Лоран і Едвін, які в цей момент увійшли до їдальні, демонстративно пройшли повз нас і зайняли вільний стіл. Їхній ігнор ясно показав, що вони й справді не стануть за мене заступатися, якщо виникне така потреба. Від того ж, як поглядав на мене Шейн, що сидів разом зі своєю п’ятіркою, ставало зовсім кепсько.

– Знаєте, щось у мене немає апетиту, – сказала я, відсуваючи від себе тацю, і піднялася. – До заняття лорда Фарміна ще півгодини. Піду до гуртожитку. Зустрінемося на тренуванні.

– Гей, ти чого? – одразу відреагувала Шейріс. – Залишся! Або хочеш, я піду з тобою? Тобі краще не ходити самій. Чула ж, що дівчата сказали?

– А що зміниться від того, що ти будеш поряд? Тільки сама потрапиш під гарячу руку Шейна чи когось із його компанії.