Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар
Хоча...
Погляд упав на верхові костюми.
Зовсім не обов'язково тягнути з собою речі. За ними завжди можна надіслати.
А зараз мені найбільше на світі хотілося побачити Еллінге.
Сонце перевалило до вечора. Так і уявлялося, що він приходить у порожню вежу. Слухає балаканину Ленсі чи навпаки, сам собі готує. В тиші.
А потім йде на весь вечір до Розлому.
Тільки б встигнути в цей короткий проміжок!
Я й не помітила, як переодяглася. Із задоволенням зняла мітенки, кинула на столик. Розчесала волосся. І рішуче рушила до виходу.
– Іві, ти куди? – пильний братець визирнув зі своєї спальні.
– Прокочуся верхи, – озвалась я.
Ні, я не можу прощатись. У мене буде ще цілих дев'ять місяців, щоб умовити Еллінге привезти до мене рідних. Все їм пояснити.
А зараз мною опанувала якась лихоманка. Я не могла дочекатись, коли побачу сині очі, зможу обхопити шию, запустити руки у волосся.
І боялася, що якщо зупинюся, почну думати та аналізувати, то більше не наважусь.
Друзі, завтра проди не буде. Далі за розкладом)
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно