Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар
– Тут, – брат спустився зі сходинки і рушив до нас. Відпустивши її, я розвернулася.
– Картере! – кинулася до нього Айрін. Розплакалася на грудях.
Братець обійняв її, видихнув рвано.
– Мого батька... затримали, – схлипнула подруга.
– Ти ще не знаєш? Так? – прошепотіла я.
– Не знаю – що?
– Наш батько загинув.
– Боже, Іві, Картере! Ні, я не знала... Я так сподівалася, що він мені допоможе... Картере, можливо, ти...
– Що – я? – в очах брата спалахнуло дещо лячне.
– Ти ж...
– Ти не чула, що сказала Іві?
– Я чула! І мені дуже шкода! Але мій батько живий, і він зараз у драххів! І мені так потрібна допомога!
– А чому він у драххів, ти не здогадуєшся? – Картер відсунув її.
– Я не знаю, що там сталося, – розридалася Айрін. – Нам тільки повідомили, що його затримали і судитимуть!
– Заколот, Айрін! Твій батько був серед заводіїв заколоту!
– Не може бути!
– Може.
– Ти ж... він же з тобою, як із рідним... звідки ти знаєш?
– Знаю, – похмуро відповів Картер. – Тому що я... знаю, що вони планували. Але ж він клявся, що ніхто з наших не постраждає! Клявся! Як він міг поставити під удар мого батька? Свого друга? Як він міг допустити, щоб наш батько загинув?!
– Я так співчуваю вам, Картере... – Айрін затулила обличчя долонями. – Це жахливо... Я не розумію! Як таке можливо?
– Лордів не випускали з парламенту.
– Я впевнена, що татусь не винний, – прошепотіла Айрін. – І мені потрібна ваша допомога. Іві! – обернулася до мене. – Твій чоловік...
– Ми розлучилися.
Через твого батька, хотілося крикнути! Але я розуміла, що це лише бажання знайти винного. Адже я сама хотіла втекти. А Еллінге... він не хотів мене вбивати.
Серце розривалося. Не в змозі слухати, відповідати, я кинулася в будинок, у свою кімнату. Навіть закрилася.
Але Айрін за мною не пішла. Не знаю, чим закінчилася їхня з Картером розмова... але думаю, вона не була легкою.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно