Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар
– Як ти так швидко? – все ж таки не витримала я. До Мабара день шляху, а ми ще звідти на кареті в гори їхали!
– Умовив... організувати мені портал, – шепотом озвався брат, зиркнувши на матінку.
Хм, уявляю собі ці умовляння. Братець вміє бути наполегливим.
– Куди? У Храм?
– Так, а звідти пішки біг. Екіпажу не знайти, незрозуміло, що відбувається. А ти як тут опинилася, Іві?
– Потім розповім, – шепнула я. Слуги вже почали виглядати з цікавістю. Ох, плітки по всьому місту розлетяться...
– Піду помиюся з дороги та переодягнуся, – промовив Картер, прямуючи до сходів.
Натхненна матінка вже віддавала розпорядження, куди віднести скрині та чи не влаштувати прийом з такої щасливої нагоди.
Прийом поки здавався мені не дуже гарною ідеєю, але так радісно було бачити маму щасливою.
Я дуже чекала на Айрін. Звичайно, про все повідати їй не зможу, але нам і без храмовників з хіррами знайдеться, про що поговорити. Так хотілося розповісти про приголомшливі плечі мого чоловіка, і його мужні вилиці, і визнати, що вона мала рацію: він справді найкрасивіший з мужчин!
Але від подруги поки не надійшла відповідь, як і від татуся, а братик явно надто зголоднів. Ми розмістилися за обіднім столом, Картер накинувся на їжу, у мене від улюблених з дитинства страв теж розігрався апетит, і лише матінка дивилася на нас сяючими очима, підперши щоки, і нічого не їла.
А потім пролунав дверний дзвінок, який все змінив.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно