Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

Хаотичні обійми видають тугу і те, як сильно він чекав на цю зустріч. Можливо, навіть більше, ніж вона! Стогне у вухо і нарешті, повільно, трепетно, проникає рукою у ворота сукні. Вони одночасно охають і завмирають…

Жінка кусає губи і Стьопка відчуває присмак крові язиком. Чоловік звільняє груди від одягу обережно, дбайливо, смакуючи кожну мить. Розв'язує тасьми і тягне сукню вниз. Накриває груди долонями, спостерігаючи за цією священною дією. Вона – його святиня!

Але їй мало! Вже замало! Хочеться більшого і саме зараз! Тому вона треться об його пах сідницями, закликаючи якнайшвидше припинити муку, взяти її! Відчуває, що там все давно готове і хрипко просить:

-Прошу тебе, прошу...

-Ш-ш-ш-ш… - лунає у відповідь, - не поспішай…

Плавно, дражнячись, оголює одне плече, потім друге. Прокладає доріжки поцілунків від шиї, донизу, до лопаток. Вона вигинає спину, пхикає, але безсила щось зробити.

На цей раз все надто шалено! Тіло не слухається абсолютно, підкорившись хтивості, як найвідданіший раб!

Вона готова благати, коли він, нарешті, здається.

Задирає поділ сукні, підштовхує до ліжка, змусивши нахилитися. Вона розуміє, як хибно виглядає у цей момент, але це лише додає вогню в кров. Жінка колінами стає на ліжко, хоче зняти сукню, але чує, як вона рветься по швах і летить у бік, відкинута його руками. На якусь частку миті це її збиває, бо здається, що сталося щось важливе, але його руки торкаються найпотаємнішого і голос розуму затикається.

Він торкається настільки дбайливо, що хочеться крикнути, щоб перестав і взяв її швидше, інакше вона помре! Проте, з губ вилітають лише стогони.

Чоловік пестить довго, ніби вивчає кожну клітинку, там, де все давно чекає на нього. Підштовхує, змушує спертися на лікті і відкритися.

А далі все! Інстинкти, якийсь тваринний порив! Стягує свій одяг, підхоплює за білі округлі стегна і з гучним криком робить її своєю.

Вона зривається у прірву відразу. Їй вистачило одного поштовху, щоб тіло здригнулося в болісному, змученому екстазі, викручуючи нутрощі. А він продовжує рухатися, тримаючи однією рукою за талію, а другою гладячи тонку спину.

У мить, коли хвиля насолоди перестала трясти жіноче тіло, а чоловіче було вже дуже близько до фіналу, світ… впав і розбився!

Відчинилися двері, жінка підняла на звук ще полонене пристрастю обличчя і… захлинулась від жаху! Схопилася за горло, незрозуміло смикнула головою. І… закричала! Крик її жаху злився з криком чоловіка, який штовхнувся в ній ще раз з переможною конвульсією.

Стьопка не розгледіла обличчя того, хто зайшов. Зрозуміла лише те, що це чоловік і в його очах завмер біль!

Біль світового масштабу! Чоловік схопився за одвірок і дивом утримався на ногах, бо вони підкосилися.

Жінка закричала ще раз, потім ще раз, та ще! З відчайдушним жахом!

Потім різко розвернулася, впала спиною на ліжко, обертаючись обличчям до того, з ким щойно піднеслася на небеса.

-Ні! - захрипіла, заверещала вона, - Ні! Ні! Не ти! Не ти! Нєґ, навіщо?! За що, Нєґ?!

Стьопка, приголомшена чужим горем, ніяк не могла зрозуміти, що сталося, хто ці чоловіки?! Навіть не вдавалося розглянути їхні обличчя, мабуть тому, що емоції господині тіла, затьмарювали всі фізичні сприйняття.

Спочатку був крижаний жах! Потім нудота, зневага, бридкість! До себе! За те, що була з чужим, прийняла його і так безсоромно насолоджувалася! Відчула себе занепалою тварюкою, яка порушила власні клятви! Виразно почула власний шепіт, тоді, коли шепотіла коханому, що більше ні з ким, крім нього, що відтепер він – єдиний! Всі ці роки доводила йому, як віддано любить, намагаючись змити весь біль, що завдала.

Стьопка відчувала біль жінки, він рвав на м'ясо, здирав шкіру, дробив кістки у порошок! Вона захлиналася чужим болем, як зовсім недавно щастям та любов'ю…

У вухах дзвеніло…

Вона зрадила своє кохання! Вона його розтоптала! Вбила те, що обожнювала з самого дитинства! Мала впізнати чужі руки, зобов'язана була здогадатися, відчути!

Він, насамперед, завжди припадав до її вуст, випивав солодкий поцілунок після розлуки, довго притискав до серця, шепотів ніжності. Він ніколи б не розірвав сукню, яка подобалася йому найбільше! Він спочатку розпустив би коси, тим самим не порушивши їх особистий ритуал любові…

Не здогадалася, не відчула, не впізнала… Не зберегла те єдине, що він просив у неї – вірність. Вона власноруч вбила його кохання… Хтива, порочна істота, ось хто вона така… Вбивця любові…

А якщо кохання немає, нема чого жити і їй! Прощення просити не посміє… Сама себе не пробачить ніколи!

Невідомо звідки взялися сили. Як була гола, сповзла з ліжка, хитаючись підскочила до маленького столика. Схопила тонкий гострий клинок, яким різала нитки і, дозволивши собі останній погляд на нього, застромила метал прямо в середину грудей!