На шляху до твого серця - Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

Киваю, розуміючи його, і ми продовжуємо працювати. Коли годинник пробиває третю годину, з ліфту виходить Федеріко. На жаль, ми із Даніелем не розмовляємо, і я не знаю, чи він пам'ятає про мій від'їзд, тому мені доведеться говорити про це з менеджером.

— Дідько, — пошепки лаюся я і набираюся сміливості. — Пане Кастро, — звертаюся до нього гучніше. — Мені післязавтра потрібно їхати. Мене не буде декілька днів.

— Що за маячня, пані Скотт? Ви мали попередити мене про це завчасно. Я Вас нікуди не відпускаю. Де я Вам знайду так хутко заміну?

Хмурюся, знаючи, що він робить це навмисно. Після того, як Даніель розбив йому носа, Федеріко розгнівався на нас обох і змінив своє ставлення до мене.

— Кастро, — чую сердитий голос Даніеля, який спустився сходами і почав йти в наш бік. — Відпусти її. Я думаю, що ти впораєшся з тим, аби знайти заміну.

Федеріко розлючено дивиться на Даніеля, так само як і він на менеджера, після чого хлопець виходить з готелю.

— Дякую, пане Філц, — стримано промовляю я.

— Амеліє, я...

— Не потрібно, — перебиваю його. — Нас з Вами більше нічого не пов'язує. У нас суто ділові стосунки. Якщо Вам щось потрібно від мене, то вирішуйте це через менеджера.

— Амеліє, що ти робиш? — тихо звертається до мене Крістоф.

— А що? Правда ріже йому очі? — запитую. — Якщо так не хоче цього робити, то нехай шукає нового менеджера, — знову переводжу погляд на Даніеля. — Або нового портьє.

Після цього я йду з ресепшену, ховаючись за дверима. Щойно вони зачиняються, з мене різко падає маска і я зітхаю, стримуючи сльози.

Ти впораєшся.

Мій смартфон починає дзвонити, тому я витягую його з кишені і приймаю виклик.

— Зараз не дуже вдалий час для розмов, Руслане, — пауза. — Так. Я приїду. Зустрінеш мене в аеропорту? — очікування відповіді від друга. — Дякую. Люблю тебе.

Завершуючи виклик, я ще декілька хвилин проводжу на самоті, перш ніж повернутися до роботи.