Темна Академія - Марина Сніжна

ГЛАВА 17

Бліді промені ранкового сонця розігнали нічні тіні. Зараз, коли всі хвилювання ночі залишилися позаду, адепти помітно збадьорилися. Навіть Лоран, здавалося, забув про те, що міг і взагалі не прокинутися. Лише легка слабкість та надмірна блідість видавали наслідки минулої ночі.

Табір згорнули швидко: загасили вогнища, позбулися сміття після вчорашньої трапези. А потім викладачі повели всіх назад до Академії.

Я пленталася позаду, поруч із Шейріс, і намагалася ні на кого не дивитися. Шкірою відчувала, що адепти крадькома поглядають на мене і посміюються. Але коли цього прямо не бачиш, можна хоча б зробити вигляд, що цього немає.

Шлях ми подолали в мовчанні – декан одразу припинив пустопорожні балачки. Раз у раз чулися його дратівливі команди:

– Тримайте стрій! Чого ви плететеся, наче сонні мухи? Ану бадьоріше!

Коли вдалині з’явилася висока кам’яна огорожа Академії, на обличчях багатьох прочиталося полегшення. Я також зраділа. Скоро нас, нарешті, розмістять і дозволять хоч трохи привести себе до ладу. Почувала себе наскрізь пропахлою багаттям і нестерпно брудною.

– Лорде Байдерн, які ваші плани щодо адепта Вільмоса? – почувся холодний голос ректора.

Я не змогла втриматись і негайно подивилася на нього. Він ішов поруч із Чарунчиком, одразу за деканом. Бездоганна постава. Грація, що прозирала у кожному русі. Світле довге волосся трохи сплуталося, і виникло непереборне бажання розчесати його власними пальцями. У мене пересохло в горлі, і я змусила себе відкинути непристойні думки.

– Завдяки вашим турботам з ним уже все гаразд, – з нотками сарказму відгукнувся декан. – Не думаю, що він ще чогось потребує.

– Йому необхідно хоча б три дні на повне відновлення, – сухо заперечив Ірмерій. – Відправте його до лазарету відразу після того, як розмістите в гуртожитку. Магістр Дондер подбає про нього.

– Це зайве, – заявив лорд Байлерн, знову демонструючи небажання підкорятися безпосередньому начальству.

– І все ж таки я наполягаю на повному обстеженні адепта, – процідив ректор.

– Один день, не більше, – несподівано погодився декан після невеликої напруженої паузи. – Потім адепт Вільмос має приєднатися до решти групи.

– Дякую, – кинув Ірмерій і більше не заговорював із деканом.

Що ж сталося між цими двома? – вкотре запитала себе я. Звідки така ворожість?

Коли, зайшовши на подвір’я Темної Академії, ми побачили безліч адептів, які радісно перемовлялися і снували по всій території, я ще сильніше відчула те, наскільки жалюгідне видовище ми собою являємо. Брудні, непричесані, з запалими від напівбезсонної ночі очима. А довкола адепти-старшокурсники та наші більш щасливі побратими з інших факультетів. Ось останні якраз цієї ночі тихо мирно спали у своїх кімнатках, не відаючи тривог та хвилювань.

Побачивши нашу процесію, багато хто замовк і зупинився. На знак привітання схилили голови перед ректором та деканом. Ірмерій коротко поздоровкався з усіма і швидко пройшов повз, прямуючи до навчального корпусу. Напевно, саме там були кімнати викладацького складу. Нас же, наче безсловесну худобу, повели до гуртожитку.

Я помітила, як адепти-старшокурсники з червоними емблемами Академії дружно пішли за нами, тримаючись трохи на відстані. Вони з цікавістю нас розглядали, але поки що не наважувалися ні наближатися, ні заговорювати.

Вишикувавши нашу групу біля входу до гуртожитку, декан вийшов уперед і, окинувши трохи зневажливим поглядом, сказав:

– Кімнати для вас уже готові. Як я й казав, забудьте про розкоші, до яких багато хто з вас звик. Поселять вас по п’ять осіб, згідно з розподілом, який ми зробили вчора.

Прокляття! Нам із Шейріс доведеться ділити дах із трьома чоловіками?! Це немислимо!

– Зараз йдете на третій поверх у ліве крило. Звертайте увагу на таблички на дверях. Якщо побачите порожні, можете займати. Згодом не забудьте написати на них ваші імена. Душова одна на крило. Їдальня у навчальному корпусі на першому поверсі. Поки я розбиратимуся зі старшокурсниками і вводитиму їх у новий графік занять, у вас буде час на адаптацію. Раджу поквапитися. О дванадцятій у вас заняття з загальної фізичної підготовки. Лорд Фармін чекатиме на подвір’ї Академії. За запізнення обов’язково буде покарання, так що затримуватися не раджу. Сьогодні вам пощастило, – він ощирився, наче голодний ящір, – короткий день, так би мовити. Так що відпочивайте, дітки.

Зі всієї його промови я, приголомшена швидкістю розвитку подій, виокремила найбільш шокуючу фразу: «Душова одна на крило». Це що нам із Шейріс ще й душ приймати доведеться із чоловіками?! Я зі свистом втягла повітря у легені і безпорадно подивилася на подругу. Судячи з радісного обличчя, її такі «дрібниці» не турбували.

Коли викладацький склад нас покинув, ми продовжили стояти, мовчки переглядаючись. Адепти-старшокурсники тепер отримали можливість вільно підійти та уважніше оглянути нас. Я помітила, як вони впевнено тримаються. На обличчях багатьох читався зверхній вираз. До нас долинали досить їдкі коментарі. Зрозуміло, більшість їх відносилася до нас із Шейріс і рудого. Вирішила, що не звертатиму на це увагу. Тим більше що старшокурсники не зверталися до нас безпосередньо, вважаючи, вочевидь, це приниженням власної гідності. Просто обмінювалися враженнями щодо цьогорічного відбору.