Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Майже, але не зовсім, - засміявся Петро Ілліч, - боюся, щоб здолати ту техніку, тобі й життя не вистачить, вибач, Стьопушко. Ті бійці, які її освоїли, з дитинства займалися різними видами єдиноборств, мають рівень фізпідготовки на рівні фантастики. Але техніка, про яку йтиметься, чимось схожа на ту, про яку подумала ти. Я мав на увазі способи боротьби з невидимим злом, тому й назвав його безконтактним.
-Не зрозуміла... Як же боротися з тим, чого не видно?
-Є варіанти. Складні ти не подужаєш, але прості – запросто. А якщо вже погань активізувалася, побоююся, це не остання зустріч, - Петро продовжував хмуритися, ставши схожим на генерала, який обмірковує план бою, - двоєдушники, тепер хапун... В ідеалі, добре б тобі в будинку відсидітися, але щось мені підказує, що ти не погодишся.
-Не хотілося б ставати в'язнем, - погодилася Степанія, - але відразу попереджу, зі спортом у мене не дуже. Правда, спорт - не моє, я й разочка віджатися не зможу.
-Я з тебе спецназ готувати не планував, але над реакцією попрацювати не завадило б і м'язи зміцнити. Пробіжка це добре, але мало, - почав пояснювати сусід, - на знос тренувати не стану, моя техніка на іншому заснована. Поступово покажу та розповім, якщо погодишся.
-Вже погодилася, - запевнила з палаючими очима Степанія, подумавши, що це чудова ідея в її ситуації. Не завжди ж хтось із наречених поряд буде. А їй час і до батьків навідатися і з подругами погуляти, - а що, військових вчать боротися з нечистю?
-Взагалі-то це моя особиста технологія, - скромно відповів сусід, - я вирішив, якщо так вийшло, що я бачу вихідців зі всіх світів, і не всі вони безневинні... То мені і вчити солдатів захищати Батьківщину навіть від тих, кого вони не бачать.
-А що, духи і на кордон нападають? - вразилася жінка, - Навіщо?
-Влада. Не повіриш, Стьопушко, але далеко не завжди, ті, хто розпалюють конфлікти – люди. Або, не лише люди. Як ті самі двоєдушники. Але цих хоч видно, - але побачивши, як витяглося в неї обличчя, осікся, - одразу всього не розкажеш, а я, здається, вже налякав тебе…
-Є трохи…
-Ти, напевно, ловиш себе на думці, що краще б і надалі залишалася в невіданні про те, що відбувається? - спитав співчутливо, з запізненням зрозумівши, що надто відвертий.
-Угу. Таке відчуття, що я перечитала на ніч страшних казок на кшталт «Вія» і тепер мені сниться нескінченний жах…
-Хіба так все погано? - Петя простягнув через стіл свою широку долоню і легенько стиснув прохолодні пальчики, - Нас багато і ми можемо тебе захистити, не бійся... - Стьопка подивилася в ці розумні очі і проковтнула в’язку слину, згадавши, що зілля ще не випила. Хрипко відповіла, відвівши погляд:
-Це особлива частина мого кошмару. Вибач...
-Я розумію, - сказав, зітхнувши, і потягнув її долоню ближче, затиснувши між своїх гарячих і сухих. І ніби жест був безневинний, покликаний заспокоїти, але натомість, перелякане жіноче серце спіткнулося і побігло в нервовому галопі. «У вічі не дивитися, у вічі не дивитися…» - як мантру повторювала вона про себе і навіть заплющила очі для надійності, - я розумію, - повторив Петро Ілліч ще раз, - навіть не уявляю, як би я реагував на твоєму місці. Нам що… єдина проблема, впоратися з ревнощами.
-А... це взагалі, можливо? - спитала пошепки, намагаючись не видати свого схвильованого стану і відчуваючи себе березневою кішкою, не здатною зупинитися на одному коті.
-Впоратися з ревнощами? - перепитав він, - Ми все-таки мужики, що нам... якісь ревнощі!
-Але... - спробувала вона сперечатися, - адже в нашому сучасному суспільстві це не прийнято. Ділити свою жінку з…
-Та знаю я все! - перебив Петро, трохи підвищивши голос, - І повір, це мука у моєму серці. Та варто уявити, як тобі... мені стає ще гірше. Почуваєшся, напевно, - «ой, ти навіть не уявляєш, ким я почуваюся! - відповіла вона сама про себе», - порочною, стурбованою, не правильною?
-Ну... десь так, - хмикнула вона, - буває і гірше, але краще тобі цього не знати ... - в цей момент Степанія згадала, як вона у мареннях лежала у стогу і стогнала від поцілунків вовка. Щоки зашарілися.
-Нам простіше, нас тягне до однієї жінки, - продовжив сусід, не помічаючи її збентеження, - а ти мучишся, намагаючись вибрати, нехай навіть у глибині душі, одного і сконцентруватися на ньому.
-Ти дуже догадливий, - схлипнула, бо в цей момент відчула його губи на своїх пальчиках.
-Не важко собі це уявити, - він розтиснув маленький кулачок і погладив внутрішній бік долоні, - і, на жаль, у мене немає поради, як тобі прийняти цю ситуацію і налаштуватися на спільне майбутнє. Хоч у тисячу голосів твердитимемо, переконуючи розслабитися, тобі це не допоможе…
-Це точно ... - Стьопка потихеньку потягла руку на себе. Він одразу випустив, лише на мить притиснув до своєї обритої щоки і швидко торкнувся ротом пальців. Вона прибрала долоню під стіл і потерла її, намагаючись позбавитися від мани. Це трохи допомогло. Вона голосно зітхнула і зважилася розплющити очі. Петро дивився пильно, злегка подавшись через стіл уперед і в його погляді відбивалася турбота і... ледве вловима образа?
