Коли цвітуть каштани - Лана Рум

Жінка турботливо напоїла Селену холодним чаєм із термоса, а її чоловік полагодив двигун її авто.

– Може, вас супроводити до найближчого населеного пункту? – повсякчас пропонували вони, перебиваючи один одного.

– Ні, ні, не турбуйтеся. Я щиро вдячна вам за допомогу, – відповіла Селена. – Мені значно полегшало і я можу їхати далі, тим паче мені треба в інший бік.

Її щоки дійсно взялися здоровим рум’янцем, лихоманка відступила. Упевнившись, що з нею усе добре, галаслива родина тепло розпрощалася, повантажилась й рушила своїм шляхом.

Лишившись на самоті, Селена повільно вилізла з автомобіля, аби розім’яти ноги і розігнути спину, підійшла до невисокого кам’яного паркану, притулилася до нього й задивилась у далечінь. Густі віти листяних дерев надійно захищали її від сонця, утворюючи рятівну тінисту оазу. Перед її очима поставали лисі сірі гори, подекуди вкриті зеленню, що громадились мало не до самого неба, а над ними, розтинаючи кришталеве повітря метровими крилами, велично літав хижий птах. Невтомно намотуючи коло за колом, він охороняв свої володіння та чатував на ласу здобич.

Уже давно на трасі не з’являвся жодний транспортний засіб. Звивиста дорога, яка проглядалася попереду, зненацька спорожніла. Запала неприродня, чаруюча тиша, напоєна пахощами всілякої гірської рослинності, і попервах Селенини вуха та ніздрі, що звикли до галасливого неспокою багатомільйонного міста та не зовсім чистого повітря, ніяк не могли пристосуватися до нових реалій. Деякий час вона стояла нерухомо і спостерігала за неквапливим рухом легких біло-блакитних хмар, наче витканих із пухнастих, переплетених між собою тонких волокон. Тут, у горах, на кількасот метровій висоті над рівнем моря, ці хмари виглядали поважними й гордими, вони пливли майже над самою головою, лоскотали верхівки дерев і насмілювались затуляти собою сонце.

Що чекає її попереду, Селена не знала. Вона зупинилася посеред дороги не лише для того, щоб перепочити і дати охолонути двигуну старенького автомобіля, а й щоб привести до ладу власні думки та приборкати почуття. Її не лякала жодна новина, добра чи погана, її лякала невідомість – нестерпна, тривожна, гнітюча та болісна. Ось та багатоголова безсмертна гідра, яку вона боялася понад усе. Чудовисько із давньогрецької міфології, яке отруювало й спустошувало все навколо, наразі нищило та паралізувало її волю.