Кохана злюка. Попелюшка 2 - Лада Астра

      Принц вів свою наречену під руку до возвишення, де на них чекали усі їх родичі. Які ж вони були гарні. І дуже гармонійно підходять одне одному. В середині все зжалося від болю. Принцеса Софія, як лялечка, поруч зі своїм принцем. Це її місце. І він полюбить її. Точно полюбить. Таку неможливо не любити. 

  На возвишенні вони стали навпроти, а Рон почав оглядати зал. Всі чекали його промови.

     Він відшукав мене поглядом у залі, а я вже і так давно дивилася на нього. Тут, у залі, я стояла дуже красива, а в душі зароджувалося щось дуже погане. Тут, у залі, я не показувала ніяких емоцій, а всередині я кричала:

Ти бачиш мене востаннє,

Я більше сюди не прийду.

Залиш собі це кохання, 

Воно принесло лиш біду.
 

Не хочу я більше страждати

І мучати нас обох.

Дозволю тобі знов бажати,

А я захолону за двох.
 

Кохання як цвіт черемшини,

Буває лише навесні.

Між вами не буду стояти,

Залишу лиш ніч я собі.   

      Нехочу, нехочу нічого бачити. Навіщо воно мені? Навіщо я тут? Я не сильна . Ні ні,зовсім не сильна. Та і хай. Хто мене осудить? Я тут чужа. Тому і не має сенсу тут залишатись . Я втечу. Заховаюсь від усіх і буду слабкою.

         Стримуючи сльози, я покинула ту залу. А за дверима  вже можна і не триматись.  Я йшла, не розбираючи дороги. Просто блукала якимось коридором. А потім відкрила перші ліпші двері і  заховаляся від усіх.

      Маленька кімната, здається чийсь кабінет. Я думала знайти тут спокій та знайшли мене. Я здригнулася від звуку відлітаючих дверей...