Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

До нас увірвалися Картер, Фербонн і ще кілька людей, яких я не встигла розгледіти.

– Не підходити! – гримнув Еллінге мінливим голосом.

Через мить з-під стелі дивився на нас гігантський дракон. На підлозі біля його лап залишилися шматки бинтів.

Схилив до мене морду на гнучкій шиї.

Фербонн скинув жезл, але не зміг вимовити жодного звуку – дракон видихнув вогонь у його бік. Картер ухопив старого за плечі, метнувшись із ним назад під захист товстих сходових стін.

– Іві, біжи! – крикнув мені.

Проте дракон підняв лапу, схопив мене в оберемок. Не встигла я навіть скрикнути, як опинилася в кільці його лап. Гігантський звір ліг на підлогу, обернувшись навколо мене і всім своїм виглядом показуючи, що нікому не віддасть.