Закохався - Ірина Муза

- Ось думаю фотомоделлю стати... а що? Ну що ти так на мене дивишся, мені взагалі то й раніше контракти пропонували, але ти ж знаєш мою лінь.

- Ну, а як твої справи? - перевела в інше русло розмову подруга

- Я ж тобі розповідаю вже цілих пів години, ти що мене не слухаєш?

- Я не про це питаю... сама знаєш про що, - дівчина зсунула брову, роблячи докірливий вигляд

- Хреново! Ось так можна все це описати...

- Давай колись, я тут для цього - блондинка підставила стілець до Роуз ближче і сіла так, щоб послужити жилеткою.

- Софі, це виявилося важче, ніж я думала, з ним усе по іншому, розумієш? Не можу забути його! Хочу, але не можу! Я скрізь його бачу і чую, то бігборди, то пісні по радіо і телебаченню, немов він спеціально мені маячить перед очима, не даючи себе забути. Господи, якби ти знала, як я боюся засинати одна! Я так звикла, що він поруч, цей місяць для мене був справжнім кошмаром, іноді так хочеться наплювати на все і знову бути з ним. Я навіть два рази ходила на його концерт, стояла в натовпі мовчки, втупилася на нього і дивилася, мені іноді здавалося, що він дивився точно на мене, але це було неможливо, знайти мене в такому натовпі.

Але щойно я вдамся до солодких мрій про його поцілунки, дотики й ласку, як перед очима стоїть ця картина, як та брюнетка стогне на ньому зверху. Гидко й огидно, і я знову продовжую його ненавидіти. І себе ненавиджу!

- А себе за що?

- За те, що закохуюся в таких як він! А ще за те, як я вирішила йому помститися!

- Так, подруго, з Джеком мені здається ти перегнула.

- Ти ж знаєш мій характер. Вже якщо я надумала чогось, пиши пропало... Я тоді була така зла, і все, що спадало на той момент мені на думку, здавалося таким правильним.

- Роуз, це було надто жорстоко, гаразд переспати з іншим, задля помсти, але з рідним братом, та ще й членом гурту, ти взагалі уявляєш, які в них зараз проблеми.

- Це ще не все! - Роуз зовсім поникла.

- Ну-ну, - блондинка схрестила руки на грудях.

- Джек, ми нещодавно зустрілися, точніше, він звідкись дізнався, як можна мене знайти, і він сказав, що кохає мене.

- Ну й діла...

- Яка ж я жахлива людина, мало того, що я скористалася ним як зброєю помсти, так він тепер ще в мене і закохався.

- І що ти йому відповіла!

- Правду, сказала, що він занадто схожий на нього.

- Ти б змогла його пробачити? - Софі говорила зараз звісно ж про Гаррі

- Не знаю, Софі, я вже не знаю, - подруга обійняла білявку і та дала волю сльозам.

- Себе так точно, не вийде.

- От що робити з Джеком не знаю... Софі, виручай.

- Що? Чого ти так на мене дивишся?

- Тобі ж він подобався?

- Ну так.

- Може ти перемкнеш його на себе, задієш свої жіночі штучки.

- Навіщо?

- Ну, зрозумій, він думає, що кохає мене, і я в цьому винна, прошу тебе, допоможи мені з ним, перемкни його на себе, може, так хоч буде на одного загубленого хлопця мною менше.

- Гаразд, я спробую, - дивлячись на благальні очі подруги, Софі погодилася. - Слухай, я дивлюся, ти щось із волоссям зробила? І схудла он як, одні кістки!

- Волосся я вирівняла, тепер воно як шовк і до того ж тепер ледь не до колін дістає, набридло його крутити вже.

- А схудла то навіщо? Худорлявість не завжди красива.

- Безсоння, поганий апетит, нерви, сльози... взагалі я не спеціально.

- Так... зараз твоє волосся має кращий вигляд, ніж ти!