Той, хто тобі потрібен - Юлія Феліз

СОЛОМІЯ

Це катастрофа. Ні, це ще гірще:цілковите фіаско. Такого розпачу я не відчувала жодного разу за свої дев’ятнадцять років. Навіщо взагалі людям великі родини з десятком бабусь, тіток, двоюрідних і триюрідних сестер і братів? Правильно, щоб знущатися з поганої вівці в родині. 

Я знову і знову перечитую повідомлення від Василини, моєї двоюрідної сестри.

Васька: Привіт, люба. Ти не забула, що весілля вже за два тижні, і мені потрібно знати, чи приїде разом з тобою твоя друга половинка. Ти же знаєш, як хвилюються мама з бабою.

Вона надіслала повідомлення три дні тому, і якщо я не дам відповідь найближчим часом, за справу візьметься тітка Тамара, а цього я боюся найдужче.

Чорт! Чому зі мною завжди так? Не треба було казати, що я чекаю відповіді від свого хлопця, чи зможе він поїхати зі мною. Спочатку ідея здалася мені геніальною — сказати, що у мене є хлопець, з яким я познайомилася цього року в університеті. Навіщо було брехати? Адже ніякого хлопця в мене немає. Знайти пару в наш час дуже важко, особливо, коли уникаєш серйозних стосунків.

Я не хотіла  знову потрапити в халепу, як було минулого разу, коли на Різдво одна з моїх сестер вирішила познайомити мене з братом свого хлопця. Вона чомусь вирішила, що я страждаю без пари, хоч самотнє життя мене цілком влаштовувало.

Найгірше було те, що Василь та Василина(одна з традицій нашого регіону давати всім однакові імене) вирішили гуляти весілля в рідному селі. А це означає, що прабабця Марусина буде мати купу часу, щоб влаштувати мені допит шодо подальших планів, і сватати мені всіх чоловіків молодших за п’ятдесят років.

Якби у Тані не було планів на весільні вихідні, вона поїхала б зі мною. Разом ми би вигадали, як відбитися від старшого покоління моєї родини з їхнім одвічним бажанням всіх зробити щасливими. Танюха мені майже як сестра. Вона часто буває на наших сімейних святах, навіть у відпустку ми завжди їздили разом. Якби вона з’явилася на весіллі Васьки, ніхто б не здивувася. На жаль, її хлопець зробив їй сюрприз — запросив на сплав по Тисі в ті ж вихідні, що й весілля. Ох, мені потрібна підтримка. Я пишу найкращій подрузі:

Help. Ти мені потрібна.

Таня: Приходь. Я вдома.

Слава Богу! Я даю їй знати, що вже йду, хапаю сумку і ключі. Кричу мамі, що йду до Тані.

— Добре, доню. Тільки не довго. Сьогодні приїде тітка Тома. Мені потрібна твоя допомога з вечерею.  

Отже, в мене є пара годин, щоб обсудити проблему з моєю найближчою подругою. Дорогою я зупиняюся біля “Равлика”, щоб купити наш улюблений смаколик. Без молочного коктейлю ця розмова буде надважкою. Я приходжу до будинку Тані в рекордно короткий час. Іду вимощенною доріжкою повз невеликий порослий конюшиною майданчик, де четверо хлопців грають у баскетбол, як завжди. Їхні спітнілі оголені торси блищать на сонці.

Кирило, сусід, а від недавна й хлопець Тані, киває мені на знак привітання. 

— Як справи Солю? Танюха вдома.

— Дякую, — посміхаюся у відповідь, — хто сьогодні виграє?

— Думаю, відповідь очевидна, — посміхається він, — незмінний чемпіон.

Я намагаюся не дивитися на суперника Кирила Марка, але в кожного свої слабкості. А він — моя. Він на рік старший за нас із Танюхою. Я закохалася в нього, ще в дев’ятому класі і, на жаль, це почуття не минуло, а тільки посилилося. Тепер, коли ми всі виросли і роз’їхалися на навчання, я намагалася вирвати кохання до Марка зі свого серця, але воно, як бур’ян. Скільки його не сапай,  все одно лізе. 

Ми познайомилися, коли я була в п'ятому класі. У ньому не було нічого видатного — звичайний хлопець з темним волоссям, широкою посмішкою і веселими очима.  Спочатку я подружилася з його сестрою Танею. Вона класна, хоч і трохи дивна. Я і досі не розумію її одержимості плануванням. Я, наприклад, люблю спонтанність у всьому, тому часто потрапляю в кумедні сутуації. А от Марк – її абсолютна протилежність. Він напрочуд стабільно кепкував з мене, смикав за коси  і пригощав морозивом.

Я крадькома ковзнула по ньому поглядом, наче скоїла якийсь злочин. Господи, який він гарний. Треба заборонити законом хлопцям з ідеальним пресом ходити без одягу. Він приймає м’яч від Кирила і хизується, роблячи кидок із центру майданчика. Його довгий каштановий чуб падає на око, коли він б’є по м’ячу. Темно-сині очі сяють тріумфом. Я могла до скону стояти і дивитися на нього, але в мене немає часу. Мені треба якнайшвидше вирішити одну проблему. 

 — Ти і вирішила прийти повболівати за мене? — Марко самовдоволено посміхається до мене.

Мені з трудом вдається відірвати від нього погляд і піти в дім. Ігнорувати його поведінку — найкращий спосіб поставити його на місце. Він завжди так поводиться, бо йому подобається дражнити мене.

Я не реагую на його жарти, вдчиняю хвіртку і заходжу в двір. Опинившись у кімнаті Тані, зачиняю двері і притуляюся до них,заплющуючи очі.

— Ого, молочні коктейлі? — серйозним тоном говорить Таня. Вона закриває блокнот у барвистій обкладинці, в якому щось писала і кладе його в кошик на столі разом із рештою своєї колекції блокнотів. — З якою кризою ми боротимемося сьогодні, що нам знадобляться молочні кокотейлі?

— Все дуже серйозно, — зітхаю я.